Росія стане безпечною для світу лише після внутрішньої трансформації та територіального переформатування — український політик

У чеській столиці 22-24 липня відбудеться II Форум народів вільної Росії, щоб за участі авторитетних експертів обговорити питання депутінізації, демілітаризації та деімперіалізації країни. Тарас Стецьків, депутат українського парламенту 5-ти скликань та громадський діяч, також візьме участь у заході. Він розповість, чому Росія стане безпечною для світу лише тоді, коли після військової поразки на території України вона буде внутрішньо трансформована та територіально переформатована. Ось його головні тези.

Завершення російсько-української війни є можливим тільки за умови завдання російській армії воєнної поразки на території України та відновлення територіальної цілісності України в кордонах 1991 року. Це вирішальний фактор, який призведе до усунення від влади в Росії теперішнього політичного режиму на чолі з Путіним і буде мати наслідком її військо-політичну капітуляцію.

Ці обставини створять передумови для формування нового післявоєнного світового порядку на нових засадах і цінностях.

Майбутній світовий правопорядок передбачатиме змінену роль і місце Росії. Попередній світовий порядок, що постав після 1945 року та був зруйнований російською війною проти України, базувався значною мірою на імперському принципі поділу на сфери впливу. Апеляція саме до цього принципу стала виправданням нападу Путіна на Україну.

Справжнім завершенням російсько-української війни має стати кінець  історичного існування Росії як імперії, її децентралізація та позбавлення ядерного статусу.

Не тільки послаблення РФ, щоб вона не мала змоги розв’язувати нових воєн, а саме завершення історичного існування Росії як імперії.

Тільки при досягненні такої мети можна буде назавжди убезпечити Європу і світ від російського воєнного, економічного і політичного шантажу, унеможливити розв’язання Росією нових воєн і захоплення нею чужих територій.

В загальних рисах воєнно-політична капітуляція Росії означатиме:

• усунення від влади в Росії всіх воєнних злочинців, що розв’язали війну;
• притягнення їх до відповідальності (очно чи заочно) в міжнародних судах;
• повну зміну політичного режиму в Росії та її адміністративно-територіального устрою.

Щодо останнього пункту оптимальним варіантом вбачається перетворення нинішньої РФ на низку суверенних національних держав на основі принципу демократичного самовизначення народів, територій і спільнот, що її населяють.

Це зокрема означатиме, що:

— всі незаконно анексовані Росією в різні часи території повинні бути повернуті державам, які володіли ними за міжнародним правом;

— усі національні суб’єкти РФ повинні отримати право на власне самовизначення та створення власної держави;

— інші (російськомовні) суб’єкти, що залишаться, можуть бути перетворені в реальну федерацію або навіть у конфедерацію територій із максимальною децентралізацією повноважень. Або ж обрати незалежне існування.

Щодо державного устрою майбутньої Росії, то він мав би бути змінений шляхом запровадження замість теперішньої президентської моделі влади парламентської моделі з двопалатним парламентом і посадою прем’єр-міністра як глави виконавчої влади, скасуванням посади всенародно обраного президента та ліквідацією ФСБ, цієї всесильної таємної поліції – спадкоємниці ВЧК-КГБ, а також люстрації всіх її співробітників.

Позбавлення Росії ядерного статусу та можливості виробляти засоби доставки ядерної зброї має відбуватися за принципом «денуклеаризація в обмін на зняття санкцій». Реалізація цього принципу дає також можливість суб’єктам теперішньої РФ на економічну модернізацію.

Однак реалізація вищеописаних ідей можлива тільки і виключно як результат воєнної перемоги України в союзі з Заходом та зміни політичного режиму в Росії і, як наслідок, укладення та підписання відповідних угод із новим перехідним урядом Росії.

Слід зазначити, що реалізації цієї стратегії заважає глибоко вкорінене уявлення багатьох політичних еліт на Заході про те, що перемога України і падіння, неконтрольований розпад чи поділ Росії спричинить набагато більше проблем, ніж тепер.

Найбільш поширені побоювання, як свідчать різні публікації, стосуються долі ядерної зброї, можливого посилення Китаю, виникнення нових точок конфліктів і зон нестабільності на Північному Кавказі та в Середній Азії, вирішення яких, знову ж таки, впаде на плечі Заходу.

Тому, мовляв, нехай залишається послаблена, але велика Росія, без різниці — з Путіним чи з правителем, який буде готовий закінчити війну, відключити пропагандистську машину і погодитися на нормалізацію відносин із Заходом в обмін на послаблення санкцій.

Отже, раз існують побоювання й упередження, слід розглянути, наскільки вони серйозні.

1. Ядерна зброя, її розповзання внаслідок розпаду Росії

1 серпня 1991 року, виступаючи перед українським парламентом, президент США Джордж Буш-старший застерігав українців від самовбивчого націоналізму і розвалу СРСР. Головним страхом Заходу була небезпека розповзання ядерної зброї. Рівно через 24 дні Україна проголосила свою незалежність, а ще через три місяці СРСР припинив своє існування як геополітична реальність. За наступні кілька років Україна, Білорусь і Казахстан достатньо безболісно і безконфліктно віддали свої ядерні арсенали.

Я навів цей приклад із власного політичного досвіду для того, щоб показати, як великі тектонічні зміни можуть відбуватися швидко, не заплановано і відносно безконфліктно.

Всім – і тоді в далекому 1991 році, і тепер – відомо, що центри управління і запуску ядерної зброї містилися в одному місці, і ніхто, навіть якби хотів, не міг би скористатися наявністю ядерних зарядів на своїй території.

Тому у разі перетворення РФ на низку нових держав ліквідація ядерних арсеналів на їхніх територіях могла би відбуватися за таким самим сценарієм. Тим більше, що перспектива економічної модернізації цих нових держав внаслідок зняття санкцій була б значно привабливіша, ніж зберігати на своїй території ядерну зброю.

2. Небезпека посилення Китаю

Я вважаю, що у разі виникнення на місці теперішньої РФ низки нових державних утворень, зокрема в її азійській частині, простір зростання впливу Китаю не збільшиться, а навпаки, зменшиться.

На відміну від теперішньої «єдиної і неділимої», яка поступово і впевнено перетворюється на васала Пекіна та давно перестала бути балансиром його впливу, ставши тотально залежною від нього ресурсною базою Китаю, якщо не всі, то більшість нових незалежних держав постпутінської Росії, найімовірніше, оберуть собі в якості безпекових і економічних партнерів не Китай, а США, Японію чи Південну Корею.

Тому що всі чудово знають, яку експансіоністську політику щодо національних меншин проводить теперішній Китай, а еліти новопосталих держав навряд чи захочуть розділити таку долю. А по-друге, США та їхні партнери зможуть своєю активною політикою запропонувати їм значно привабливішу перспективу.

3. Виникнення нових вогнищ нестабільності на Північному Кавказі та в Середній Азії

Основним (але не єдиним) фактором, який історично підтримував і підживлював конфлікти у цих субрегіонах, була імперська політика Росії.

Проте потенційно виключити виникнення нових зон конфліктів ми не можемо. Тому реальним запобіжником, який зменшить потребу залучення США чи НАТО у справи Кавказу і Середньої Азії, може стати новий регіональний військово-політичних союз (чи безпекова дуга), де Україна разом із Польщею, державами Балтії й Туреччиною за активної участі (а можливо, і на чолі) з Великою Британією зможуть узяти на себе стабілізуючу роль арбітра, активного модератора чи, якщо хочете, «сторожового пса», який наглядатиме за безпекою не тільки в цих регіонах, а й на просторі усього «русского міра», який залишиться після трансформації РФ у низку незалежних держав.

Будучи західно-орієнтованим за своєю суттю, такий союз стане не замінником НАТО, а його ефективним доповненням і буде здатний забезпечити безпеку та інтереси євроатлантичної спільноти на цьому просторі.

І насамкінець.

Сам розмір сучасної Росії, її незмінна імперська експансіоністська суть, історія виникнення та розвитку її з Московського князівства, що було васалом Золотої Орди до Російської імперії за Петра I і до комуністичного СРСР, а потім Російської Федерації, однозначно свідчать, що це утворення завжди було причиною поневолення інших народів, розв’язуванням різноманітних воєн і нав’язування всьому світові своєї антиліберальної за суттю доктрини й ідеології так званого «русского міра».

В такому вигляді Росія завжди буде загрозою для безпеки сусідніх держав і західного світу. А володіння нею ядерною зброєю завжди зберігатиме небезпеку виникнення світового апокаліпсису.

Тому безпечною для світу Росія стане лише тоді, коли вона буде поділена.