«Російська держава побудована не за договірним типом»: як російське ставлення до договорів довело до юридичного самознищення

31 серпня 2000 року президент Володимир Путін назвав невідповідність федеральних та місцевих законів «міною уповільненої дії», яка має бути «вилучена та знищена». Але насправді під російським федералізмом закладено не просто міну, а ціле конституційне мінне поле. Про це розповів Павло Чиков – правозахисник і громадський діяч. Ось що він пояснює.

У 2017 році Сергій Кирієнко стверджував, що «російська держава побудована не за договірним типом».

Це він говорив, коли треба було обґрунтувати відмову у продовженні договору між Татарстаном і федеральним центром.

Договір, між іншим, був на 10 років, затверджений у 2007 році Федеральними Зборами.

А до цього був інший договір 1994 року, після того як Татарстан у 1992 році відмовився підписати Федеративний договір, що став основою Російської Федерації та Конституції 1993 року.

Чечня, до речі, так жодного договору з федеральним центром не має.

Це якщо не брати до уваги мирний договір, підписаний 12 травня 1997 року в Москві президентом ЧРІ Асланом Масхадовим і президентом РФ Борисом Єльциним, який передбачав вирішення спірних питань виключно мирним шляхом відповідно до принципів норм міжнародного права.

Ще є Хасав’юртівські угоди 1998 року, тобто Угода «Про засади визначення засад взаємовідносин між Російською Федерацією та Чеченською Республікою».

Потім ЧРІ чи то скасували, чи визнали терористичною (держЗМІ вказують на статус, однак у списку терористичних її немає).

У будь-якому разі ці угоди начебто юридичної сили не мають (а може, й мають).

У результаті як мінімум два суб’єкти РФ ніякими угодами з федеральним центром наразі не пов’язані.

Більшість регіонів Федеративний договір 1992 підписали. Договорів насправді було три – для різних видів регіонів. Республіки, наприклад (крім перерахованих двох), підписали свій.

Кожна республіка у складі РФ, написано там, зберігає за собою право як підписати цей Договір, так і регулювати свої відносини щодо розмежування повноважень із федеральними органами державної влади РФ відповідно до Конституції РФ та Конституції цієї республіки у складі РФ.

Через 10 років новий закон «Про загальні принципи організації законодавчих і виконавчих органів держвлади суб’єктів РФ», який встановив, що всі договори між центром і регіонами мають бути перезатверджені федеральними законами протягом двох років.

Але перезатверджені вони не були, жоден.

Начебто було не до того, поки Татарстан не заголосив у 2017. Тут Кирієнко придумав, що Федерація у нас не договірна.

Щоправда, у 2014 році федеральний центр підписав договір із Республікою Крим про прийняття її до РФ.

І ось нові договори та прийняття чотирьох нових нібито регіонів, два з яких республіки.

Разом у складі РФ сьогодні:

– одна республіка, договір у якої був окремий, але сплив (Татарстан);

– одна республіка, договір у якої було підписано терористичним/неіснуючим формуванням (Чечня);

– 18 республік, які підписали федеративний договір, який нібито було скасовано/не продовжено;

– три республіки (Крим, «ЛНР», «ДНР»), які мають нібито діючі договори (легітимність яких не визнає приблизно ніхто у світі).