Про важливість моменту

Мовчання та бездіяльність національних рухів поневолених Москвою народів матиме катастрофічні наслідки для національних республік – навіть у разі краху РФ.

Справа не тільки в моральній катастрофі. Бренд «солдати імперії» міцно закріпився за представниками неросійських народів, що воюють на черговій імперській війні. Буряти, татари, башкири, якути, осетини, народи Дагестану асоціюються з найбільш жорстокими та відмороженими псами, яких господар відпустив із повідця.

Можна довго заперечувати справедливість такого твердження, резонно пояснювати всім довкола, що Кремль використовує чувашів як гарматне м’ясо, проте на масове сприйняття наших народів у світі це навряд чи вплине. Ба більше – у ситуації, що склалася, саме українці значною мірою визначатимуть «червоні лінії сприйняття»: що вважати перемогою, а що поразкою; кого називати союзниками, а кого зрадниками. Ситуація дуже відрізняється від 2021 року. Сьогодні, якщо український народ, вустами своїх лідерів заявить, що схиляння України до мирного договору із визнанням за Росією Криму та Донбасу – це зрада… повірте, лідерам світових держав непросто переконати свій електорат у зворотному.

Аналогічна ситуація і з поневоленими народами.

Якщо ми насправді не доведемо (насамперед самим собі), що ми не згодні з Кремлем – ми на десятиліття будемо записані до табору переможених з усіма випливачими політико-правовими наслідками. Мало називатися «поневоленими народами» – необхідно довести, що ти ненавидиш рабство і прагнеш свободи.

Поки що такого прагнення немає.

Заявляти свою позицію необхідно саме зараз – конкретними та гучними справами тут – в Ідель-Уралі, на батьківщині. Після поразки РФ наші аргументи про «безвихідне становище» нікому не будуть цікаві.