Предки передбачали казку про неофедералізацію ще 100 років тому

14 листопада 1944 року власівці зі схвалення Гіммлера зачитали у Празі свій Маніфест КВНР до корінних народів, обіцяючи, що у разі війни на їхньому боці ті отримають значно більше прав і можливість розвиватися — як у «прекрасній Росії майбутнього» імені Навального і навіть краще. Попри ажіотаж навколо Маніфесту, крім росіян, його мало хто підтримав.

Уже за 4 дні після проголошення Празького маніфесту, 18 листопада 1944 року було створено альтернативну КВНРу організацію — Збори народів, поневолених Росією. До неї увійшли представники народів, які проживають на території СРСР. Цього ж дня міністр Розенберг отримав колективний лист уповноважених Ідель-Уралу, Кавказу, Криму, Туркестану, України та Білорусі. У ньому було сказано, що їхні народи — жертви російського імперіалізму. Власов, бувши росіянинм, не має права виступати глашатаєм усіх народів СРСР.

У відповідь Власов став заперечувати — мовляв, народи також матимуть право на свою державну самостійність. Подібний пункт дійсно вказаний у Маніфесті, причому найпершим. Проте сам Власов спочатку був більшовиком і брав участь у різних військових операціях більшовиків — зокрема з придушення повстань корінних народів СРСР. Тим більше на момент написання Маніфесту власовці практично програли війну, хоча нічого не заважало створити такий Маніфест на самому початку, щоб показати свої наміри. Тож логічно, що їм не повірили.

Наші предки тоді не повірили навіть таким нечуваним обіцянкам Власова, а сьогодні російські опозиціонери значно скромніші обіцянки роздають, говорячи більше про перемогу над корупцією, ніж про права корінного населення на деколонізацію. При цьому вони намагаються говорити від імені всіх народів у РФ.