По Казані вже ходять піонери

Спочатку піонери були тими, хто займався різного роду хуліганством в ім’я влади більшовиків. Червоний Терор на те й терор, що він мав займати всі сфери життя і не втрачати жодного прошарку населення — щоб залякати всіх, перебудувати свідомість людей у свідомість заляканих рабів.

Піонери часів Леніна та Сталіна займалися нападами на дітей «ворогів народу», пограбуваннями й оскверненням храмів і мечетей, висміюванням священиків і мулл, а також непослухом батькам. Радянська влада вселяла дітям, що батьки виховані в дусі пережитків минулого, тому слухати треба партію, а не батьків (це традиційні сімейні цінності, до яких Москва так прагне нас повернути). Також поради активно пропагували, що партія важливіша за сім’ю — діти мали закладати батьків за найменші антирадянські помисли.

Народний епос на появу піонерів відповів чотиривіршом:

«Піонери юні — голови чавунні, самі олов’яні, чорти окаянні!».

Після смерті Сталіна з піонерів почала формувати образ відмінників навчання, ідеали наслідування, затятих патріотів радянської влади, гідних дітей своїх батьків.

Формально піонерська організація була самоврядною, а всі посади в ній — виборними. Проте, зі зрозумілих причин, головами рад загонів і дружин найчастіше робилися слухняні відмінники, а перші у навчанні — далеко не завжди перші у житті.

В результаті, якщо діти на прикладі піонерського самоврядування чогось і навчалися, то лицемірство: вибори виборами, а все одно вирішує начальство.

Найбільш далеко у створенні піонерів зайшли червоні кхмери. Вони вбивали своїх батьків та односельців палицями просто тому, що політрук наказав довести вірність справі комунізму. Про таке компартія СРСР могла лише мріяти. Можливо, Кремль зможе повторити цей експеримент щодо справи рашізму.