Підготовка до розпаду Російської Федерації — ось чим слід зараз займатися Заходу: аналітикаHudson Institute

Дедалі частіше й голосніше на Заході починають говорити про неминучий розпад РФ як закономірний наслідок історичних процесів, каталізованих вторгненням в Україну. На Телеграм-каналі «Любомудрий ушкуйник» опублікували переклад дуже серйозного й цікавого довгочиту Хадсонівського інституту (Hudson Institute) про це, розрахованого на західну аудиторію.

Падіння Берлінської стіни у 1989 році та відставка Михайла Горбачова з посади президента Радянського Союзу у 1991 році ознаменували початок розпаду СРСР, але не сам розпад. 

Хоча СРСР перестав існувати як юридична особа після 1991 року, розпад СРСР відбувається і сьогодні. Дві чеченські війни, вторгнення Росії до Грузії у 2008 році, анексія Росією Криму у 2014 році, постійні прикордонні сутички між Киргизстаном і Таджикистаном та Друга карабахська війна 2020 року між Вірменією й Азербайджаном — ось лише кілька прикладів, що показують, що Радянський Союз і сьогодні розвалюється.

Проте майбутні історики, найімовірніше, назвуть вторгнення Росії до України у лютому 2022 року найважливішим, якщо не останнім моментом розпаду Радянського Союзу. 

Коли закінчиться війна в Україні, невідомо, але, швидше за все, це означатиме розпад Російської Федерації (правонаступниці Радянського Союзу), якою вона відома сьогодні. 

Росія, безперечно, зазнала серйозного удару по своїй економіці, спустошенню свого військового потенціалу та послаблення свого впливу в регіонах, де вона колись була впливовою. 

Кордони Російської Федерації через 10 або 20 років, швидше за все, не виглядатимуть на карті так, як зараз. 

У міру того, як відбувається остаточний розпад Радянського Союзу, й оскільки Російська Федерація стикається з можливістю розпаду, політикам необхідно розпочати планування нової геополітичної реальності на євразійському просторі.

Ціль цього політичного меморандуму не в тому, щоб виступати за зміну режиму в Росії — це буде справою російського народу. Ця стаття також не передбачає, як саме Росія та ширший євразійський регіон з’являться після остаточного краху Радянського Союзу та розпаду Російської Федерації. Натомість вона встановлює реалістичні цілі для західних політиків, описує в загальних рисах припущення, на яких ґрунтуються ці цілі, і виділяє питання, які особи, які приймають рішення, повинні поставити зараз, аби краще підготуватися до майбутнього.

Цілі

Після розпаду Російської Федерації Сполучені Штати повинні переслідувати низку досяжних цілей, які вузько орієнтовані на американські національні інтереси. Зокрема, США необхідно:

✔ Бути реалістичними щодо демократичних та ринкових перспектив Росії. 1990-ті роки показали, що геополітичні зміни (наприклад, юридичний розпад Радянського Союзу) не призвели до автоматичного перетворення російського суспільства, як багато хто сподівався. США та їхні партнери повинні засвоїти невдалі уроки 1990-х років і не марнувати ресурси, намагаючись перетворити російське суспільство, економіку чи уряд на демократію західного зразка. Спроби зазнали невдачі у 1990-х роках і, ймовірно, зазнають невдачі знову. Натомість політики мають смиренно визнати обмеженість західного впливу для створення демократизованої Росії.

✔ Стримувати будь-які наслідки внутрішніх бойових дій у Росії. Революція, заколот і громадянська війна як на національному, так і на регіональному рівні можуть відбутися після розпаду Російської Федерації. Стримування будь-якої внутрішньої боротьби всередині нинішніх міжнародно визнаних кордонів Росії має стати головним пріоритетом для США та їхніх партнерів.

✔ Облік запасів зброї масового знищення у Росії. У Росії є майже 6000 ядерних боєголовок, і відомо, що в країні є велика програма створення хімічної та біологічної зброї. Облік цієї зброї відповідав би інтересам міжнародної спільноти.

✔ Поширення стабільності на периферії Європи шляхом розширення євроатлантичної інтеграції та поглиблення двосторонніх відносин. Євроатлантична інтеграція була одним із найважливіших факторів стабільності в Європі з 1949 року. Коли Російська Федерація розпадеться, НАТО і Європейський Союз мають скористатися слабкістю Москви і домагатися «великого вибуху» розширення для країн-кандидатів і претендентів, що залишилися. Планування цього, включаючи підготовчу роботу для будь-яких інституційних реформ, необхідних для додавання нових членів, має розпочатися зараз. Там, де членство в НАТО чи ЄС є недоцільним, США слід зміцнювати відносини на двосторонній або багатосторонній основі, особливо за рахунок використання регіональних угруповань, таких як ГУАМ-1 або Організація тюркських держав.

✔ Підтримувати вищу військову міць у Європі. Після закінчення холодної війни багато політиків сподівалися на так званий «дивіденд миру» в Європі. Грунтуючись на цій надії, кілька адміністрацій скоротили військові витрати та послабили військову присутність Америки в Європі. Але мирні дивіденди так і не стали військовими, а США та їхні союзники виявились недостатньо готовими до російської агресії. Америка не повинна робити ту ж помилку зараз. Деякі стверджуватимуть, що кінець Російської Федерації усуне необхідність у сильній військовій присутності США в Європі. Але ніхто не знає, якою стане Росія після правління Володимира Путіна. Тому США та їхні партнери повинні зробити кроки для пом’якшення, маргіналізації, стримування і, якщо необхідно, поразки Росії в найближчому майбутньому.

Коли це можливо, притягувати до відповідальності тих, хто перебуває у Росії, за звірства, вчинені в Україні. Президент України Володимир Зеленський виступив із цікавою пропозицією, підтриманою різними західними парламентськими структурами, про створення Спеціального трибуналу щодо покарання за злочин агресії проти України. Трибунал притягне до відповідальності найвищих політичних і військових лідерів Росії за скоєння злочину агресії проти України. Навіть якщо можливість засудження російських політичних і військових лідерів невелика, міжнародній спільноті все одно слід спробувати. Хаотична ситуація в Росії може створити можливості для міжнародного співтовариства притягнути цих злочинців до відповідальності.

Припущення планування

Хоча ніхто не може передбачити, якою стане Росія після закінчення Путіну, деякі розумні припущення можуть допомогти політикам краще планувати. Ці припущення планування включають:

🞉 Росія й надалі фрагментуватиметься. Розпад Російської Федерації, чи то де-факто, чи де-юре, може зруйнувати Росію геополітично. Ця подальша фрагментація, ймовірно, не буде такою прямою чи «чистою», як поява 15 нових держав після юридичного розпаду СРСР у 1991 році. Політики повинні виходити з того, що подальша роздробленість Росії буде більше схожа на Чечню в 1994 (жорстокий конфлікт), ніж на Естонію в 1991 (мирна і прямолінійна), наприклад.

🞉 У деяких регіонах Росії буде значна кількість безробітних ветеранів бойових дій. 

Значна кількість російських солдатів в Україні є вихідцями всього з кількох регіонів Російської Федерації. Тисячі молодих людей із-поміж етнічних меншин отримають бойовий досвід в Україні та повернуться до своїх рідних регіонів без особливого економічного чи соціального майбутнього. Багато з цих регіонів у минулому були схильні до рухів за незалежність та повстанських рухів. Це може зробити внутрішні конфлікти ймовірнішими.

🞉 Китай і Туреччина спробують заповнити вакуум влади в Євразії. Китай і Туреччина боротимуться за вплив у Центральній Азії та на Кавказі, де Москва традиційно мала великий вплив. Конкуренція може виникнути і Далекому Сході Росії.

🞉 Приватні озброєні групи збільшуватимуться. Може збільшитися кількість «приватних армій» (наприклад, група Вагнера) або субнаціональних озброєних груп (наприклад, 141-й чеченський спеціальний моторизований полк, який зазвичай називають кадировцями), коли звалиться російська держава. Ці групи та їхні лідери стануть важливими впливовими особами в постпутинській Росії, особливо в суспільстві, де будуть десятки тисяч ветеранів російського вторгнення в Україну.

🞉 Заміною Путіна не буде Томас Джефферсон. Відразу після приходу до влади президента Путіна той, хто його замінить, буде таким самим націоналістом і авторитаристом. Західним політикам слід перестати сподіватися на «поміркованого» російського лідера, який хоче миру зі своїми сусідами та проведення реформ удома.

🞉 Росія повернеться. 

Незалежно від того, наскільки серйозною може бути поразка Росії в Україні, і незалежно від того, наскільки деградують у результаті російська економіка та збройні сили, Москва ніколи не відмовиться від своїх імперських планів щодо Східної Європи. Навіть якщо переозброєння та відновлення триватиме кілька десятиліть, Москва становитиме загрозу для своїх сусідів. 

США та НАТО повинні започаткувати свої позиції та стратегії на цьому припущенні.

Сім запитань, які політики мають поставити зараз

Конкретних рекомендацій для політиків щодо постпутинської Росії ніхто не може дати. Проте вони повинні поставити сім питань зараз, беручи до уваги вищезазначені цілі та припущення, щоби краще підготуватися до остаточного розпаду Радянського Союзу та розпаду Російської Федерації.

1. Що мають зробити США, щоби скоординувати міжнародну відповідь на заклики до незалежності та самовизначення, які, ймовірно, прозвучать у Росії?

 Росія складається з 83 суб’єктів федерації. Багато хто з них складається з людей зі спільною культурою, історією та мовою, відмінними від слов’янського населення Росії. Деякі з цих утворень мають низькорівневі рухи за незалежність. Після розпаду Російської Федерації політикам слід очікувати, що деякі з цих федеральних утворень проголосять незалежність. Сполучені Штати повинні працювати зі своїми партнерами, щоби координувати відповіді на ці заклики до самовизначення таким чином, аби це відповідало інтересам США та міжнародному праву.

2. Як США та їхні партнери можуть запобігти розповсюдженню внутрішнього збройного конфлікту після розпаду Російської Федерації? Розпад Російської Федерації, швидше за все, призведе до внутрішньої боротьби між різними владними центрами. В інтересах Америки, щоб бойові дії та конфлікти залишалися в нинішніх кордонах Російської Федерації і не торкалися сусідніх країн. Таким чином, США та зацікавлені партнери повинні будуть розширити двосторонню співпрацю на євразійському просторі, щоб покращити військові можливості, безпеку кордонів, правоохоронні органи та сектор безпеки.

3. Як США та їхні партнери можуть координувати міжнародні заходи у відповідь щодо захисту російських запасів ЗМЗ? Тисячі ядерних озброєнь Російської Федерації, поряд із її програмами хімічної та біологічної зброї, становлять загрозу для глобальної стабільності, якщо не буде безпеки чи підзвітності. Це питання має викликати загальне занепокоєння міжнародної спільноти. Сполучені Штати мають зараз подумати про те, як вони керуватимуть зусиллями щодо вирішення цього питання. Насамперед необхідно більше інвестувати у покращення можливостей виявлення на прикордонних переходах по всьому регіону.

4. Чи повинні НАТО і ЄС скористатися слабкістю Москви і домагатися «великого вибуху» розширення для країн-кандидатів і претендентів, що залишилися? У Європі є кілька країн, які прагнуть колись приєднатися чи до Європейського союзу, чи до НАТО, чи до того й іншого. Для таких країн, як Грузія й Україна, основним каменем спотикання став тиск та озброєна агресія з боку Росії. Якщо Російська Федерація розпадеться, ЄС та НАТО слід розглянути питання щодо прискорення процесу членства для окремих країн.

5. Як США та їхні партнери можуть координувати економічну допомогу та допомогу у відновленні регіонів, що перебувають під російською окупацією, які будуть звільнені? Мало того, що розпад Російської Федерації, ймовірно, призведе до закликів до незалежності з боку певних регіонів усередині Росії, але також, імовірно, будуть звільнені місця, де Росія наразі окупує територію за межами своїх кордонів. Це включає Придністров’я у Молдові, Абхазію та Цхінвальський (також відомий як Південна Осетія) регіон у Грузії, а також Крим та інші райони України, які зараз перебувають під російською окупацією. Вашингтон має унікальну можливість допомогти цим партнерам США відновити їхню територіальну цілісність у межах їхніх міжнародно визнаних кордонів. Що швидше й ефективніше це буде зроблено, то стабільнішою стане ситуація.

6. Що необхідно зробити США для координації міжнародного чи регіонального реагування на вирішення існуючих прикордонних суперечок між Російською Федерацією та деякими її сусідами? До них належать спірні острови Укатний, Жорсткий і Малий Перлинний у Каспійському морі, фактичний естонсько-російський кордон, статус Північних територій і, можливо, Карельське питання. Ці проблеми можуть здатися незначними західним політикам за тисячі миль, але кожна з них може стати регіональною проблемою, яка може мати глобальні наслідки.

7. Що можуть зробити США та їхні партнери, щоби знизити російський вплив в інших частинах світу, наприклад, у Сирії, Лівії та деяких частинах Африки на південь від Сахари? Через вторгнення Росії в Україну вплив Москви у деяких частинах світу вже зменшився. Якщо Російська Федерація впаде, це також вплине на держави-клієнти Кремля та проксі-сили на Близькому Сході та в Африці. США необхідно вже зараз почати працювати зі своїми партнерами над розробкою стратегії посилення західного впливу у регіонах, де російський вплив знижується.

Висновок

Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року змінило ситуацію з безпекою у Північноатлантичному регіоні небаченим із часів Другої світової війни чином. Наслідки російського вторгнення, особливо у разі перемоги України, євразійський простір ще багато років не відчує повною мірою. Політики мають визнати історичну значущість ситуації та розпочати відповідну підготовку.

Успіх України на полі бою проти Росії може дати унікальну можливість повернути Росію до її геополітичних рамок на ціле покоління. Це створить нову геополітичну реальність, небачену жодним поколінням. Плануючи цю нову геополітичну реальність, політики мають винести уроки з 1990-х років, коли західні керівники наївно сподівалися на демократичне управління й економічні реформи в Росії, які так і не були реалізовані. Якщо поведінка Москви на світовій арені з 1991 року щось і показала, то це те, що в найближчому майбутньому Росія навряд чи стане відповідальним глобальним гравцем. Замість того, щоб зосереджуватися на недосяжному, американські особи, які ухвалюють рішення, мають проводити прагматичну та реалістичну політику, яка просуває національні інтереси США.

Довідка про автора. Люк Коффі — старший науковий співробітник Хадсонівського інституту. Його робота в Hudson присвячена аналізу національної безпеки та зовнішньої політики з акцентом на Європу, Євразію, НАТО та трансатлантичні відносини.

Пан Коффі раніше був директором Центру досліджень зовнішньої політики Еллісона у Фонді «Спадщина» з 2015 по 2022 рік, у цій ролі він курував і керував групою, яка займається здебільшого зовнішньою політикою та міжнародною роботою «Спадщини». З 2012 по 2015 рік він був стипендіатом Маргарет Тетчер у Heritage, приділяючи особливу увагу відносинам між Сполученими Штатами та Сполученим Королівством і ролі НАТО та Європейського Союзу у трансатлантичній і євразійській безпеці.

До приходу в «Спадщину» пан Коффі працював у Міністерстві оборони Великої Британії як старший спеціальний радник тодішнього британського міністра оборони Лайама Фокса. Він був першим негромадянином Великої Британії, призначеним прем’єр-міністром на цю посаду для консультування високопоставлених британських міністрів. Серед його обов’язків була допомога у формуванні британської оборонної політики щодо трансатлантичної безпеки, НАТО, Близького Сходу й Афганістану.

Пан Коффі раніше працював у Палаті громад радником із питань оборони та безпеки Консервативної партії. Він допоміг розробити та реалізувати політичні ініціативи з питань безпеки й оборони, зокрема у розробці оборонного розділу передвиборчого маніфесту партії 2010 року.

Його робота в британській політиці послідувала за його службою в Сполучених Штатах як офіцера в армії. Весь свій час він провів на справжній військовій службі за кордоном і перебував в Італії у складі південноєвропейської оперативної групи армії. У 2005 р. пан Коффі вирушив на рік до Афганістану і був нагороджений Бронзовою зіркою.

Коментарі й аналіз пана Коффі широко публікувалися, він давав інтерв’ю на телебаченні та радіо престижним засобам масової інформації у США та за кордоном.

Пан Коффі виступав перед Конгресом США з питань НАТО, безпеки в Арктиці, війні в Афганістані та політиці США на Південному Кавказі. Він дав письмові свідчення Комітету Палати лордів Великої Британії з Арктики. Його дослідження цитувалися у звітах Спеціального комітету Палати громад із закордонних справ і Комітету Палати лордів з Арктики.

Пан Коффі отримав ступінь магістра наук у галузі політики й управління Європейським Союзом у Лондонській школі економіки. Він має ступінь бакалавра політичних наук Університету Міссурі-Сент-Луїс і вивчав африканську політику в Західно-Капському університеті в Південній Африці.