Напередодні смути: чому історично в Росії неможливо жити нормально

Чому населення Росії, яка має такі природні багатства, живе гірше за всіх своїх сусідів, які не мають таких ресурсів? Річ у тім, що нинішня Російська Федерація в деяких питаннях демонструє таку вражаючу історичну тяглість, що аж не віриться. Технології ХХІ століття накладаються на основу, яка залишається незмінною ще з часів Московського царства. Історик і археолог Павло Травкін поділився дуже цікавим спостереженням на цю тему.

Ось що він написав.

Укотре перечитую Флетчера. Ні, не поета старої Англії. Джильса Флетчера, доктора цивільного права, посланця англійської королеви до московського царя Федора Івановича в 1588 році (з метою розвитку торгових відносин). Зазирнувши в це європейське задзеркалля, дипломат, схоже, здивувався і негайно сів за написання книги, і його враження, своєю чергою, не можуть не вразити нас, тих мешканців сучасної Росії, які сьогодні завдають собі праці спостерігати та порівнювати.

Ще з часів Івана Грозного стараннями царя та близьких до нього людей країну було перетворено на полігон для розграбування. Флетчер пише, що він не знає більшого поневолення простолюдинів, ніж спостерігає тут, у Московії. Народ принижений до рабського стану. Земля, будь-яке майно людини належить їй лише за назвою, «а насправді анітрохи не захищено від хижацтва і пограбування як вищої влади, так і простих дворян, чиновників і солдатів». А тому розвивати господарство немає сенсу, а стати заможним навіть просто смертельно небезпечно: тебе не лише пограбують (що не диво), а й уб’ють. «Народ, бувши обмежений і позбавлюваний усього, що набуває, втрачає всяку охоту до роботи».

Як наслідок — занедбані «багато сіл і міст, за півмилі або цілу милю довжини». Дорогою до Москви тільки між Вологдою та Ярославлем Флетчер нарахував близько півсотні таких порожніх поселень. Те саме, як він пише, посилаючись на очевидців, і в інших кінцях країни.

Закони продумані так, аби зручніше було людей утримувати в рабстві та послуху. Зі свого стану не виходити, по країні не пересуватися, простій людині, тим більше інородцю на кшталт перм’яка чи черемиса, не мати зброї та військових навичок: а хоч якась цікавість людини, навіть городянина, до наук викликала підозру влади й довколишніх.

Власне, рабами, з таким улаштуванням влади в країні, ставали всі. І невипадково особи навіть найвищого рангу в листах до царя іменували себе холопами. Ніхто не міг почуватися в повній безпеці.

Курс цей був заданий ще в рік безхмарного дитинства Флетчера, коли відразу після перемоги над віковим ворогом Москви — тобто в перші дні після взяття Казані — молодий цар Іван зробив неймовірну заяву. За свідченням героя битви Курбського, замість того, щоби привітати і подякувати пораненим переможцям, дворянам і боярам, ​​государ зволив заявити, що тепер, коли головний ворог розбитий, йому ніщо не завадить розібратися з самими героями-переможцями.

Освічений Курбський, котрий писав про це, своєю долею якраз і проілюстрував тему: втеча до ВКЛ урятувала його від неминучої смерті. А земляки мої, князі Палецькі, наприклад, не вбереглися, і колись славний рід, який рятував, бувало, московських великих князів, кривавим спадкоємцем був знищений.

Як історик Івановського краю, не можу не згадати ще один наш, місцевий, князівський рід найвищого рангу, що від Рюриковичів: Шуйські! І.П. Шуйський був — ні багато, ні мало — регентом за юного царя Федора! Куди начебто вище для забезпечення власного спокою, але і це не врятувало його від загибелі внаслідок інтриг біля підніжжя трону. Не допомогла навіть та обставина, що у розпорядженні Шуйського було чимало збройних сил, а серед його великих володінь були фортеці — і Шуя в серці його володінь, і нова Кінешма, розрахована на порохові битви і посилена волзькою судовою раттю…

Подібна організація влади зазвичай призводить до смути навіть у, здавалося б, могутній великій державі. Відомий нам Смутні часи початку XVII століття стартували насправді ще в середині 90-х років XVI-го. І знову не обійшлося без наших земляків, цього разу зовсім не почесних. На думку відомого історика Р.Г. Скриннікова, лухські землі стали «першим осередком збройного виступу «розбоїв» — простолюдинів, яким влада не залишила іншого способу добути харчування, окрім пограбування зі зброєю в руках. Народ переступив межу.

Він насправді легко переступає…