Москва вдало модерує татаро-башкирський конфлікт: погляд з України

Татарстан і Башкортостан, нарівні з республіками Північного Кавказу, називають головними претендентами на вихід зі складу РФ. Синергія зусиль обох республік і народів, скерована на здобуття незалежності, здатна кинути виклик самому існуванню Росії. Втім, такої синергії досі немає. Ба більше — в Кремлі свідомі цих викликів і докладають усіх зусиль, аби енергія цих республік іа народів була скерована не супроти Росії, а один проти одного. Ось що про це розповідає український аналітичний паблік «Після Росії».

Навіть сторонньому спостерігачеві, непосвяченому в історію татаро-башкирських узаємин, впадає у вічі цікава обставина: із послабленням міжнародних позицій Москви, із погіршенням соціально-економічної ситуації в самій Росії, із посиленням санкційного тиску, із наростанням внутрішніх проблем в РФ — загострюється не протистояння татар і башкир з Москвою, що було б бажаним розвитком ситуації для прихильників незалежності, а конфлікт між двома національними рухами. В чому причина такого стану речей?

Перевести увагу від спротиву на з’ясування відносин

Москва боїться, що в разі військової поразки на українському фронті, відцентрові настрої в Росії будуть посилюватися. В першу чергу — на Північному Кавказі, в Татарстані і Башкортостані. Також у Кремлі усвідомлюють, що найнебезпечніша ситуація — коли із кризою федеральних інститутів і втратою керованості у регіонах національні рухи будуть тиснути на республіканське керівництво, схиляючи його дистанціюватися від Москви і заохочуючи брати на себе більше повноважень. Іншими словами — націоналісти не зможуть захопити владу, проте стануть «закваскою» для суспільних настроїв. Під впливом націоналістів у суспільстві може розпочатися процес бродіння, який підхоплять республіканські еліти і скористаються ним у власних інтересах, що хвилево співпадуть зі сподіваннями народних мас. Схожим чином розвивалась ситуація у багатьох інших колишніх колоніях Росії, які вийшли з-під її влади.

Для запобігання реалізації цього сценарію російській спецслужби працюють над розкладанням національних рухів татар і башкирів, аби ті, в критичний момент, не являли собою організованої сили. Розкладання відбувається на двох напрямках: зовнішньому та внутрішньому. Зовнішній — демонстрація зовнішнім акторам (як в РФ, так і за кордоном), що татари та башкири не спроможні домовитися між собою, а відтак і побудувати власні держави. Внутрішній — дискредитація в очах татарських і башкирських народів, які не будуть серйозно сприймати свої національні рухи, котрі займаються виключно взаємним поборенням.

Робота за обома напрямками активізувалася Москвою після підписання у квітні 2023 року Декларації про взаємне визнання та співпрацю між Урядом незалежного Татарстану у вигнанні та Комітетом башкирського національного руху за кордоном. Один за одним татарські і башкирські коментатори торпедують як сам документ, так і Рафіса Кашапова та Руслана Габбасова, які поставили свої підписи під Декларацією.

Краще бути зґвалтованою, ніж башкортизованою*

Татари критикують візію незалежного Башкортостану, висунуту Комітетом башкирського національного руху за кордоном. Згідно цього проекту башкирський національний рух бере курс на будівництво політичної нації, обіцяючи татарам Башкортостану, в обмін на відмову від перегляду кордонів між республіками, легальне функціонування татарських політичних партій, систему освіти татарською мовою (включно з університетами), офіційний статус для татарської на північному-сході Башкортостану тощо. Тобто те, чого татари, здебільшого, не мають сьогодні навіть у Татарстані.

Проте деякі татарські діячі, як-от Ільнар Гаріфуллін, критикують такий підхід як лицемірний і нещирий — мовляв, нема віри башкирам і їхнім обіцянкам. Татарський інтелектуал Ленар Міфтахов пішов ще далі: «Якщо на те пішло, то краще диктат Московського Кремля, ніж диктат башкирського народу». Напевно, ця фраза — якраз той жаданий ідеал татаро-башкирських відносин, якого так прагне сам Московський Кремль.

Ця історія має ще один вимір — більш глобальний. Не буде таємницею сказати, що міжнародне співтовариство ставиться до ідеї розвалу РФ досить прохолодно. Ті політики й інтелектуали (як в США, так і в ЄС), які готові говорити про появу нових держав на руїнах РФ, прямим текстом заявляють, що світ швидше сприйме появу 4-5 великих федерацій або конфедерацій, аніж 45 нових держав. Безперечно, федерації, як і конфедерації, можуть конструюватися тільки з незалежних держав, і поява останніх є відправною точкою в цьому процесі. Проте категоричне небажання башкирів обговорювати бодай обриси майбутніх союзів чи конфедерацій, як-от Ідель-Урал (заяви Руслана Габбасова про те, що «ми не даємо згоди зображати Башкортостан на картах Ідель-Уралу»), вказують на незрілість башкирського національного руху. Адже уявити собі незалежний Башкортостан поза конфедераціями та військовими блоками спільно іншими республіками регіону досить складно. Особливо якщо врахувати, що башкирський національний рух на другому році російсько-української війни так і не спромігся сформувати ані партизанського руху в Башкортостані, ані башкирських підрозділів на боці України. Це в повній мірі стосується і татарських самостійників.

Віртуальне підпілля і віртуальна незалежність

Обом національним рухам притаманна втеча від реальності, якийсь нездоровий крін в уявний спротив. Понад це, відбувається конкуренція між віртуальним спротивом башкирів і віртуальним спротивом татар. Щойно башкири випускають макет своєї листівки із зображенням бійців башкирського віртуального підрозділу — на другий день таку ж листівку, лише з татарським віртуальними підрозділом, макетують татари і також виставляють в інтернет «для поширення в республіці». Основний фронт цієї боротьби пролягає у Телеграмі, в інтернет-референдумах за незалежність тощо.

На практиці ж татарські і башкирські самостійники не можуть координувати навіть найпростіші антиімперські акції у своїх республіках. Наприклад, аби протягом однієї ночі знищити (чи просто повикрадати) російські прапори з міст і сіл Татарстану та Башкортостану. Акція нескладна, проте зухвала, політична і дуже показова. Однак ані татари, ані башкири досі не змогли організувати нічого подібного.

Голі амбіції

Підсумуємо. Ані татари, ані башкири не мають власних військових підрозділів, які воюють на боці України — те, чим можуть похвалитися, наприклад, чеченці. Вони не мають бодай елементів збройного підпілля на батьківщині — те, що є, наприклад, в інгушів. Деякі національні рухи прагнуть компенсувати відсутність силового блоку потужною та медійною діаспорою — те, що є, наприклад, у черкесів. Проте і з цим великі проблеми у татар і башкирів.

Що є? Прагнення говорити з Україною з тих же позицій, що й інгуші, чи навіть більше — чеченці. Пропонувати Верховній Раді ухвалити якісь окремі постанови по Татарстану чи Башкортостану, як це було зроблено по ЧРІ. Хоча для цього, у випадку з татарами і башкирами, немає жодних реальних передумов.  

Припускаємо, що наш канал читають татари і башкири (знаємо, що в обох національних рухах є ті, хто добре володіє українською та читає українські ЗМІ). У нас немає на меті лише поганити татар і башкирів. Закликаємо вас подумати над тим, що ступінь амбіцій або претензійності заяв мусить відповідати реальному стану речей. Ваша суб’єктність і готовність України надавати вам допомогу прямо залежать від вашої здатності боротися з Росією, наближати її крах і поразку. У цьому контексті татарський і башкирський національні рухи поки що мало чим відрізняються від вепського чи саамського національних рухів. Хто першим спроможеться перейти від віртуального спротиву до реального — той зможе конвертувати ці здобутки у політичний капітал, міжнародну прихильність і підтримку.

*Алюзія до тексту трагікомедії українського письменника Миколи Куліша «Мина Мазайло» (1929 р.). Одна з героїнь, тьотя Мотя, говорить: «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной».