Москва пояснює татарам, чому гинути за Татарстан погано, а за Росію – добре

Десятиліттями Москва переконувала татар та жителів Татарстану у тому, що незалежність – це обов’язково війна і трупи. На цій ідеї побудована вся московська пропаганда як у Татарстані, так і в Ідель-Уралі загалом.

Вторгнення росіян в Україну завдало серйозного удару по цій брехливій агітці. Якщо гинути за Татарстан – це «дурість та самогубство», тоді чому гинути за Путіна та Шойгу – це «вища радість та нагорода» для татарстанських хлопців? Навіть найвідданіші Москві татари, такі як Шаймієв і Мініханов, Мухаметшин і Зайдуллін десятиліттями «захищають татарську мову». Але росіяни так і не дозволили татарам створити жодного татарського університету, не дозволили функціонувати жодній татарській політичній партії (навіть найлояльнішій, навіть найколоніальнішій). Тобто концепція “хитрого вилизування московської дупи”, так активно лобійована татарськими елітами, не дала бажаних результатів. Немає ні татарських партій, ні татарських університетів, під питанням і майбутнє татарської нації.

Виникає логічне питання: за що воюють татарстанські хлопці під Києвом? За те, щоб поставити українців у таке ж рабське та принижене становище, в якому цілими поколіннями живуть татари? Щоб татарськими руками знищувати українську мову, культуру та ідентичність? Уян, татар! (Тат. Прокинься, татарине!).

Поки татарстанці думають над цими питаннями – російська держпропаганда ретельно приховує втрати ЗС РФ в Україні, зокрема й інформацію про загиблих жителів Республіки Татарстан.

Але навіть ті крихти інформації про утилізованих Москвою на війні татарстанців, які потрапляють у навколокремлівські ЗМІ, – вражають. Лише за місяць – 20 визнаних трупів!

Ось лише малий список загиблих в Україні татарстанців, складений за некрологами, опублікованими в республіканських ЗМІ:

1. Ілля Шешокін, снайпер, єфрейтор повітряно-десантних військ, 29 років, Зеленодольськ.
2. Ільнур Сібгатуллін, сержант, 30 років, Нижнєкамськ.
3. Станіслав Герасимов, молодший сержант, 27 років, Бавли
4. Дмитро Сафронов, заступник командира бригади морської піхоти, полковник, Зеленодольський район.
5. Семен Соловйов, молодший сержант, Чистопільський район.
6. Даніс Салахутдінов, прапорщик, 34 роки, Казань.
7. Ренат Гайсин, підполковник, 39 років, Казань.
8. Елер Егамбердієв, старший сержант, 42 роки, Єлабуга.
9. Ільнур Гайфутдінов, фельдшер медичної роти, 22 роки, Кукморський район.
10. Олександр Осипов, командир групи спецназу, лейтенант, Нижньокамський район.
11. Дмитро Чуманов, командир реактивної артилерійської батареї, 32 роки, Базарні Матаки.
12. Руслан Іюдін, лейтенант, Високогірський район.
13. Артур Шарафєєв, 21 рік, Набережні Челни.
14. Айнур Ізмайлов, командир танкового взводу, лейтенант, 24 роки, Кукморський район.
15. Ільдар Галієв, рядовий, Балтасинський район.
16. Сергій Тимофєєнко, лейтенант, 22 роки, Чистополь.
17. Сергій Кузнєцов, прапорщик медичної служби, 38 років, Білярськ.
18. Гафур Шакіржанов, командир танкового взводу, старший лейтенант, 26 років, Зеленодольськ.
19. Іван Дулатов, командир взводу управління, 31 рік, Алькеївський район.
20. Руслан Галямов, прапорщик, 34 роки, Набережні Челни.

Всі ці люди могли б послужити Татарстану та татарському народу, але загинули ганебною смертю завойовника – гарматне м’ясо Російського Рейху.