Матриця російської історії

З початку існування Московського князівства головною турботою його правителів було розширення своїх володінь. Уся історія цього державного утворення — безперервний процес агресії щодо навколишніх країн і народів. Про це розповідає «Кол Шәриф».

Найбільшим територіальним надбанням московських князів XV ст. були новгородські землі. Після третьої Московсько-Новгородської війни війська московського князя Івана ІІІ підкорили Новгородську республіку.

Разом із промосковським архієпископом Феофілом було заарештовано п’ятдесят знатних новгородців. За наказом Івана III їх катували, а потім стратили. Слідом за ними схопили ще сто людей, яких після катувань також убили. Все майно страчених великий князь конфіскував у свою скарбницю.

На цьому репресії не закінчились. Московський уряд розпочав масову висилку новгородців на чужину. Насамперед у різні міста Московії відправили тисячу сімей найзаможніших новгородців. Їхнє майно знову ж таки відійшло до скарбниці Івана III. Ще «за кілька днів московське військо погнало понад 7000 сімейств у Московщину взимку, по морозу, не давши їм зібратися, не дозволивши нічого взяти з собою; їхні будинки, їхнє нерухоме й рухоме майно — все стало надбанням великого князя. Багато засланих померли дорогою; тих, котрі залишилися, розселили по різних містах, посадах і селах Московської землі, а замість них у Новгородську землю посилали для поселення москвичів».

Черговий удар по Великому Новгороду Іван III завдав узимку 1483/84 року. Близько тридцяти знатних городян звинуватили у зраді. Послідували тортури, в’язниці, заслання… Величезні статки найбагатших новгородців великий князь, як і раніше, відписав у власне користування. Вільної республіки не стало. А місце новгородських посадників і тисяцьких зайняли численні московські намісники, дворецькі та дяки.

Після цього деяких найнелояльніших бояр позбавили земельних володінь і разом із сім’ями вивезли до Москви й залишили там жити. Заодно відвезли і новгородський вічовий дзвін — не просто спосіб скликати народ на чергові збори, а символ республіки та свободи. Їхні землі заповнили безземельні московські служиві люди.

Репресії проти волелюбних новгородців продовжились і надалі. У 1488 р. насильно виселили з Новгорода і відправили на поселення до різних областей Московського князівства близько восьми тисяч бояр, купців та інших іменитих громадян. Причому переслідувань зазнавали і ті, хто дотримувався промосковської орієнтації та допомагав Івану ІІІ утвердити свою владу в Новгородській землі.

Висланих селили у віддалені міста, у кожне невелику кількість людей, аби розділити та «розчинити» серед місцевих — у Володимир, Ростов, Муром, Кострому та ін. На нових місцях вони, як правило, ставали рядовими служивими людьми.

Новгородська міжнародна торгівля була для Москви ласим шматком. Іван III вирішив узяти її повністю у свої руки. Як? Без витівок. Він наказав виселити з Новгорода всіх купців, але на їхнє місце переселити московських. Що з того вийшло? Тільки те, що могло статися. Московські купці, які торгували на теренах Русі, звикли спиратися на допомогу всесильного великого князя. У Новгороді москвичі повелися так, як у якомусь підвладному Москві містечку, і почали утискувати ганзейських купців.

Незважаючи на петиції з Ганзи, Іван III учинив з німецькими купцями, наче з провинними холопами. У 1494 року всіх ганзейців, які у той час перебували у Новгороді, заарештували і кинули у в’язницю. У них відібрали все майно та товари, які одразу відправили до Москви. Ганзейський торговельний двір був конфіскований і закритий.

Те, що трапилося, викликало в Німеччині шок. Ганза зазнала величезних збитків, а найголовніше — відразу і, з погляду розважливих німців, абсолютно безпричинно, втратила всі вікові торговельні зв’язки зі Сходом, які Москва розрубала, наче одним ударом сокири.

Розрив торговельних відносин із Ганзою дуже швидко і болісно вдарив по самій Москві. Вона втратила чималі доходи від торгових мит, а також західні товари, які замінити не було чим. Торгові відносини з Ганзою були відновлені лише після смерті Івана ІІІ. Його наступник, Василь III, дозволив знову відкрити у Новгороді німецький торговельний двір. Однак занепад Новгорода був уже незворотний.

Завоювати Новгород Москві допоміг Псков. Сталося це через черговий конфлікт, який на той час виник між двома республіками. Замість того, щоби допомогти новгородцям відстояти свободу, псковичі пішли на союз із Москвою.

Москвичі, за вже сформованим на той час звичаєм, відплатили своїм союзникам тим, що приєднали їхні землі до своїх володінь.

Спочатку псковичі, визнавши Івана III своїм государем, називали себе його холопами на словах, але дуже швидко перетворилися на рабів на ділі. Великий князь, поставивши на чолі Пскова москвичів, виселив псковську знать углиб Московії. Псковщину він заселив вихідцями із інших земель.

Така суть російської внутрішньої та зовнішньої політики. Таке ставлення російської влади як до власного народу, а ще гірше до тих народів, які опинилися під її владою.