Марійська трагедія на тлі Крут

29 січня 1918 року відбулася битва під Крутами, в ході якої кільком сотням українських студентів-добровольців вдалося на 4 дні затримати наступ 3 тисяч російських військ на Київ.

Затримка дала час на підписання «Брестського миру», за допомогою якого

Українська Народна Республіка визнавалася незалежною державою, із чим погодилися навіть московити (як із боку білих, так і з боку червоних).

Командував російськими військами у цьому бою якийсь Михайло Муравйов, який відсидів лише півтора року за вбивство товариша з армійської служби. Також, як і зараз, Кремль дуже потребував набирати у свої війська різноманітних зеків.

Трохи згодом цей зек-командир «уславиться» масовими військовими злочинами в окупованому Києві, де, як і в Бучі 2022 року, відбувалися типові для російських імперців звірства. Ну а кінець його буде, як і у всього використаного Кремлем гарматного м’яса — уб’ють свої ж, аби не плутався під ногами. Так і багато командирів фейкової «Л/ДНР» закінчували.

Михайло Муравйов народився селі Бурдуково Ветлузького району Нижегородської області. Нині це вимираюче село — 2010 року в ньому проживало лише 12 осіб, тоді як 1897 було 160 осіб.

Раніше ці землі входили до складу марійського князівства.

У 1280-х роках на місці нинішнього російського міста Ветлуга вже існувало марійське місто Юр.

Але вже 1468 року місто захоплене і знищене московитами.

«Послал на черемису князя Семена Романовича, а с ним многих детей боярских двора своего; и совокупившеся, вси пойдоша из Галича на Николин день, декабря 6, и пойдоша лесы без пути, а зима была велми студёна. Тоя же зимы генваря 9, на Крещение Господне, рать великого князя прииде в землю черемисскую, и много зла учиниша земле той; людей изсекоша, а иных в плен поведоша, а иных изожгоша; а кони их и всякую животину, чего нельзя с собою имати, то все изсекоша; а что было живота их, то все взяша, и повоеваша всю землю ту, а досталь пожгоша, а до Казани за един день не доходили и, возвратившеся, приидоша к великому князю вси поздорову».

«И была убиения человеческая велика, и кровьми полияся варварская земля; блата и дебри, и озера и реки намостишаяся черемисскими костьми». [Херсонський, с. 279]

Юр був розорений і спалений повністю. Багато десятиліть замість міста була пустка, яку поступово почали заселяти переселенці з інших регіонів: із самої Московії та з тих земель, які вона захоплювала, розоряла.

Поступово з’явилося кілька сіл, загальне населення яких станом на 1778 нам відомо тільки тому, що їхні жителі, разом з усім майном, були продані новому господареві Мельгунову за 8600 рублів. Новий господар поєднав два села в одне і попросив у імператриці Катерини II статус міста для свого володіння. Чисельність населення купленого «міста» тоді становила 82 особи.

Звичайно ж, зараз у всіх імперських джерелах зазначено, ніби Катерина ІІ – засновниця міста. Тому що московити милостиво «несли цивілізацію та розвиток на нові землі». А до цього була пустка. Яку сама Московія і створила.

У 1897 року у Ветлузькому повіті було 120 тисяч жителів, у тому числі марійців було 1,6%.

Нині у Ветлузі проживає 8400 осіб. Марійці (разом із татарами та чувашами) становлять лише 1% населення.

Решта, зрозуміло, «росіяни». Які на цій землі були завжди. Вони заснували місто у пустці. До них не було нікого, отже, це — «російська земля».

Нині вже ніхто із «корінних» мешканців і не згадає, що це була марійська земля.

Марійська земля, яка пережила роль майже Казані або сучасного Маріуполя, Соледара й інших.

Зараз марійський народ має невелику чисельність, але ніколи не варто забувати, «завдяки» кому він такий нечисленний.

Якби Україна не дала тоді муравйовським військам відчайдушну відсіч, а потім не організувала партизанські загони, які діяли аж до 1962 року — можливо, зараз і не знав би майже ніхто, що колись існував Київ.