Короткий курс СВО: російський світ як поштовх для кар’єри

Командир загону «Ватан» із Башкортостану Раміль У. з позивним «Самурай» мав у підпорядкуванні 84 бійці. Він вимагав у підлеглих гроші «на спільні потреби» (на купівлю КамАЗу, на бензин тощо), а також продавав солдатам гуманітарку, яку для всіх привозили Z-волонтери. Якщо хтось не погоджувався на такі умови, той був побитий і прив’язаний до дерева на строк від кількох діб до тижня, а телефон бійця вилучався. Якщо й у цьому випадку не було згоди — Раміль прострілював бійцю ноги та кидав у підвал із формулюванням «дезертир». Як з’ясували родичі вбитих, подібні порядки були в цьому підрозділі й торік.

Спочатку була версія, що Айдар, Ільшат і Салават стали свідками вбивства командиром бійця з позивним «Артист», проте тепер відомо, що «Артист» був підручним Раміля — він приїхав на позицію під Старобільськом збирати данину, а його розстріляли. У відповідь Раміль розстріляв усіх трьох учасників убивства, закидав їх гранатами та підпалив рештки. Зрозуміло, робив це він не сам, а з іншими своїми спільниками, імена та позивні яких поки що не називаються.

Це не єдина така історія. Їх багато тому, що така практика повсюдна, адже ця війна і ведеться лише з метою грабіжницького збагачення. Кого грабувати — не важливо, головне — щоб було що забрати. Російська недоармія грабувала навіть квартири та магазини у Шебекіному та Грайвороні на Білгородщині, поки там велися бої з РДК. Така ось священна народна війна. Прямо джихад, як казав гауляйтер Кадиров.

Схожі історії розповідали:

🔘полонений білоруський найманець із підрозділу ПВК «Вагнер» розповідав про схожу ситуацію під Бахмутом — іншою ділянкою фронту, де були інші командири;

🔘 лейтенант, що добровільно перейшов на бік України з Іркутська. Також на зовсім іншій ділянці фронту під Новою Каховкою спостерігав схожу ситуацію.