Коли з пелюшок тебе готують до ролі гарматного м’яса: звідки в РФ узялася мода вдягати дітей у військову форму і наскільки це страшно

<strong>Коли з пелюшок тебе готують до ролі гарматного м’яса: звідки в РФ узялася мода вдягати дітей у військову форму і наскільки це страшно</strong>

Навіть у Китаї дивуються зі звички населення РФ одягати дітей у військову форму. Загалом же ця російська звичка дуже дивує іноземців – навіть найближчих сусідів, яким пощастило вирватися з «імперії зла» в 1991 році. Справді, логічно ж, що якщо у першій дії п’єси на стіні висить рушниця, то в третій дії вона вистрелить. Чи приречені російські діти стати гарматним м’ясом для кремлівських генералів?

Ось що про це розповіла російська письменниця Марія Рупасова.

Мілітаризація російського суспільства відбувалася поступово і, я знаю, що багато батьків зрештою здалися: так, можна впертись рогом і заборонити фотографувати дитину у кашкеті і з автоматом, але це а) неприємна бесіда з вихователями, б) суперечки з «патріотами» в батьківському чаті, в) перетворення маленької дитини на аутсайдера (ми ж розуміємо, як це буде: так, усі дітки йдуть фотографуватися, а Вася не йде, його мама проти).

І потихеньку-полегеньку нормалізувалися ці фотосесії зі озброєними дітьми. З дітьми у гімнастерках. У ватниках із котелками. Із наганами. Люди. Ви не уявляєте, наскільки це дивно виглядає з боку.

Ну ось ваша дитина ходить на музику, математику та баскетбол, а сусідська – марширує у військовій формі. З автоматом. Ви з’ясовуватимете, що там за ідея рухає його батьками в синіх беретах, більше ніколи чи можемо повторити? Напевно, ви просто напружитеся та поставите залізні двері.

Після Криму тиск на росіян посилився. Я приїжджала до Москви, їздила по друзях – на холодильниках у найадекватніших людей з’явилися фотографії діточок у військовій формі. На 9 травня фотографувалися. П’ятирічним розповідали про війну. Дітям нема чого знати про недоторканність тіла, про межі, про «правило купальника». А ось про війну – якраз.

Я багато спілкуюся з далекими регіонами (бібліотекарі, вчителі), там ще гірше, там процвітає Юнармія – дитячий воєнізований рух, часто єдиний соціальний ліфт, доступний у глибинці. Гуртків там немає, секцій, спортивних шкіл – ні, зате ти можеш вступити до Юнармії, де, що важливо, тобі видадуть одяг та взуття. Це важливо – тримати населення в таких злиднях, щоб діти йшли в солдати за черевики та курточки.

Ось ці фото, де юнармійці в бежевій із червоним формі проходять парадом своїм селом, крокуючи лайном і калюжами – я їх бачу приблизно п’ятий або шостий рік. Так само юнармія підгортає дитячі будинки на периферії. З юнармії хлопчики йдуть до армії, і далі їх узагалі ніхто не зшукається – відправляй куди завгодно.

Останні три роки стало зовсім погано – це за моїми спостереженнями. Війни, армії, агресивної гордості перемогою, до якої ніхто не має стосунку, стало багато.

У школи повернулися огляди строю та пісні – на уроках фізкультури дітей вчать маршувати (адже ви розумієте, що це небезпечне божевілля, правда? діти повинні дихати, бігати, носитися, а не ходити строєм по плацу).

У шкільній програмі – просто з першого класу – дуже багато війни. Військові пісні, військові малюнки, військові вироби, математичні приклади війни. Розповіді про війну.

Я не розумію, у ХХІ столітті дітям більше нема про що співати? Чи немає ні космосу, ні величезної прекрасної планети, ні дружби з іншими країнами? Треба неодмінно натягнути ними ватники і нормалізувати у головах тему війни. Чи не перемоги, ні. Війни.

Напад на Україну показав, що завивання про перемогу мали одну мету – повторити бійню, спустити диявола з ланцюга, зробити ідею війни нормальною та навіть привабливою.

Спасибі дідові в його нинішній редакції – це брехня. Якби держава була вдячна дідам за мир, то у ветеранів війни, що залишилися живими, у будинках був би газ. Теплі туалети.

Навіть вигадувати нічого не треба – є сайт, де ветерани ВВВ діляться своїми нехитрими мріями: полагодити дах, провести в будинок воду, зробити ремонт у кухні. У кругосвітню подорож ніхто не проситься. Новий телевізор – це межа мрій.

Але фіг там, які ще мрії, натомість наші діти крокують строєм, мами купують повзунки кольору хакі, дворічка біжить у ватнику з написом НКВС, у садках влаштовують військові паради, по розбитих селах карбує крок юнармія – і світ дивиться на це нажахано.

Нажахано – тому що в ХХІ столітті діти мають займатися наукою, спортом, творчістю, вони мають мріяти, творити, вони мають вчитися розмовляти одне з одним, зокрема й іншими мовами. Не треба робити з них прокажених зі зброєю у маленьких лапках.

Корреспондент

Напишіть відгук