Іноземець — значить, ворог!

Москвича, котрий розмовляв українською мовою, запідозрили у… шпигунстві. Потім, щоправда, розібралися і про всяк випадок склали протокол про дрібне хуліганство (далі штраф чи адмінарешт до 15 діб). У чому факт хуліганства, тобто яка об’єктивна сторона складу правопорушення, невідомо. Але вирішили по-російськи, рубати з плеча — а чо? Це й справді хуліганство — розмовляти іноземною мовою серед росіян. Будь-якою! Адже всі росіяни знають, що друзів у них у всьому світі, вважай, що немає. Просто немає доброзичливих іноземців. Якщо іноземець — значить, ворог, або шпигун, що обкопався, або диверсант, що проникнув. Потрібно одразу, як почуєш іноземну тарабарщину, валити на підлогу та бити ногами, а потім кликати на допомогу, в’язати руки й ноги та доставляти «куди належить»! Пильність — це наше все!

І так завжди було у Росії. І це до всіх інородців застосовувалося, без розбору і винятку — від слов’ян-українців/білорусів до різного виду тюрків, включаючи кавказців, представників народів Півночі та ін. Для кожного зі згаданих етносів було своє зневажливе прізвисько, свій асортимент анекдотів із принизливою подачею національного персонажа та свій набір умов, виконання яких давало примарну надію на… ні, що ви! Не на рівноправність! На можливість зайняти свою нішу у російському шовіністичному табелі про ранги. Ту нішу, де тебе не принижуватимуть так старанно, як було до цього. Змирись і лізь під нари, не висовуйся — і, можливо, про тебе на якийсь час забудуть і тобі менше дістанеться на горіхи.

Цілком справедлива модель побудови суспільства на думку багатьох росіян.

Напевно, багатьом доводилося чути запитання: «Ти що, тупий? Я тебе російською мовою питаю, чого тобі треба? Ти нормально, російською, можеш сказати!» Всі присутні оберталися в твою сторону — і тобі відразу ставало незручно та соромно за те, що ти «ненормальний» зі своєю «ненормальною» мовою. Що ти не спромігся відразу ж почати розмову як треба! А в книгарні біля полиці з літературою мовами корінних народів, побачивши краєм ока потрібну тобі книжку, ти намагався особливо довго не затримуватися — на тебе з поблажливою усмішкою вирячилися привілейовані «білі» жителі великого міста.

Тебе все життя з усіх боків привчали до думки, що «якщо кожен “чучмек” буде в людному місці своєю говіркою балакати, то як тоді з “російською величчю” бути? Раптом випадкові заїжджі злобливі іноземці на камеру все це запишуть, перебрешуть, викривлять і по всьому світу «розтрубають по Бі-Бі-Сі»! Що ось, мовляв, у Москві, у столиці нашої Батьківщини, на вулицях інородців стільки, що російської мови не почуєш.

Ви думаєте, я жартую, звично саркастую? Овва! Перед очима стоїть той російський дурень років 18-20, що підійшов до мене в Москві і почав розповідати, що я своєю поведінкою (я пив молоко з пакета і їв булку в людному місці) можу зганьбити «нашу Батьківщину» та «нашу столицю», якщо раптом поряд проходитимуть «якісь іноземці». Колориту додавала жахлива недорікуватість хлопця — він важко будував прості речення і буквально не знаходив слів для вираження примітивних думок! Ай-кью у нього, я думаю, коливався в рамках 90-100 одиниць, судячи з одягу й акценту, сам він москвичем навіть і не був, приїхав звідкись із села. Але ось що було, то було — розуміння величі, я навіть сказав би, відчуття «цивілізаторського тягаря російської людини»! «Це у себе вдома ти можеш їсти надворі, а в Москві — не смій!» — ось коротке резюме нашої бесіди.

Якщо в ХХІ столітті в столиці РФ переодягнуті козаками спецслужбисти б’ють нагайками мітингувальників, якщо в самому серці Москви опозиціонера Нємцова розстрілюють в ім’я «величі Росії», якщо в Імперії немає іншого шляху збереження цієї «величі», крім початку кривавої війни, то чого чекати від 20-річного бовдура, у якого замість голови телевізор? Зрозуміло, що будь-хто, хто розмовляє іноземною мовою, здасться диверсантом — а якщо це мова протиборчої країни, то я дивуюся, як із таким «ворогом» узагалі на місці не розправилися.

Почни таким ревнителям імперської величі пояснювати, що ти громадянин РФ і татарин за національністю — він тобі скаже, що для нашої Батьківщини краще буде, щоб ти на час перебування в Москві забув татарську мову. Вдома у себе будеш татарською, а в столиці «велич» вимагає висловлюватися на «великому і могутньому»…

А може, він і правий? А то поряд «іноземці якісь» проходитимуть, подивляться й усе зрозуміють! Що немає тут ніякої величі — одна пиха, дурість і претензія на значущість, якої насправді й немає! А то ще й розкусять, що фашизм — він і є фашизм, хоч і під російським соусом.