Імперці захотіли вкрасти удмуртський Геловін

Річ у тім, що удмуртський народ на кінець жовтня має свої обряди, схожі з ірландським Сауїном (Самайном) і британським Геловіном. Але окупанти удмуртської землі вирішили, що це в принципі ворожа традиція, і захотіли нав’язати дітям якийсь Гарбузовий Спас, чого навіть у православних святах немає.

Отже, розберемо удмуртські обрядові дні в місяці коньывуон (жовтень).

У тісному зв’язку з календарними термінами проведення польових робіт та уявленнями про кругообіг сонця перебувають і сімейні свята – Сüзьыл но тулыс кисьтон (букв.: осінні та весняні поминки) та Йырпыд сётон. Удмурти під час поминок на цвинтар не ходили. Великої різниці у проведенні весняних та осінніх поминок немає. Відмінність їх полягає лише в тому, що навесні до мертвих звертаються з проханням допомогти у весняних і літніх роботах, а восени дякують за врожай і просять благословення на новий рік.

Йырпыд сётон (букв.: давання голови і ніг) – у південних удмуртів, виро – у північних удмуртів – обряд поминання померлих предків. Відповідно до уявлень, кожен у житті повинен був хоч раз зробити цей обряд. Вважалося, що при поминанні померлих батьків (можна було через 3, 5, 7 років і більше, але не раніше, ніж через рік після похорону), згадуються 77 поколінь предків, які можуть бути прихильні до живих за їхнього поминання чи, навпаки, завдати збитків, нашкодити, якщо не згадати про них. Жінці в жертву всюди приносили голову та ноги корови, чоловікові – голову та ноги коня. Обрядом йырпыд сётон ніби завершувався річний календарний цикл удмуртів.

Удмуртські села басейну річки Кільмезь мають родове ім’я «калмезь». Удмуртов-«калмезів» поєднує дуже давня традиція проведення восени свята Пертмаськон (від удмуртського «пертмаськіни» – вбиратися).

У всіх інших груп удмуртів так називали свята, що проводилися під час свят з 7 по 19 січня. Осінній Пертмаськон «калмезів» – свято іншого роду.

Обряд проводився після Покрови, наприкінці жовтня – на початку листопада, що знаменує кінець сезону сільськогосподарських робіт, пов’язаних з обробкою землі, що проводиться напередодні зими.

Напередодні свята дівчата виготовляли для вечора спеціальні головні убори «пэртмаськон ызьы» – капелюх для рядження. Капелюхи виготовляли з берести або соломи, останнім часом використовують паперові та фетрові капелюхи. Головний убір прикрашали паперовими квітами, пір’ям із півнячих хвостів, різнокольоровими шовковими, а пізніше – капроновими чи атласними стрічками. Капелюхи робили не всі учасниці обряду, а один на групу у 3-4 особи. Святково одягнена група повинна була з піснями й танцями обійти все село, увійти до кожного будинку. Хазяї кожного будинку готувалися до зустрічі святкової процесії: накривали на стіл, ставили кумишку. Не пускати учасників обряду в будинок було непристойним, та й вірили в те, що частування гостей принесе талан, задоволення, успіх у господарських справах.

Пэртмаськон мешканців басейну р. Кільмезь має яскраву своєрідність і виявляє стійку єдність рис на всій величезній території від низовин до самих верхових річок.

Ця традиція святкування обрядового свята Пертмаськон («Осіннє рядження») не збереглася до наших днів, і про Геловін знають більше, ніж про таку традицію.

Тому сучасному поколінню не зайве дізнатися про те, як і коли проводилося свято.

Замість якогось штучного Гарбузового Спаса.