Ідентифікація представників корінних народів РФ серед загиблих

Останніми днями до нас надходить дуже багато листів та повідомлень як з Татарстану, Башкортостану, Мордовії, так і з інших республік Ідель-Уралу і різних регіонів РФ. Заздалегідь просимо вибачення, що не можемо всім відповідати день у день.

Більшість цих звернень – про долю родичів, які беруть участь у вторгненні в Україну в складі російських окупаційних військ.

У багатьох листах родичі просять допомогти дізнатися інформацію про батька, брата, сина чи чоловіка: «Де він? У полоні чи загинув?». Надсилають нам прізвища, дати народження, фото тощо. Відразу хочемо пояснити, що «Вільний Ідель-Урал» не має інформації про незворотні втрати. У нас немає списків полонених.

Є й ті, хто не знаходить собі місця під пресом невідомості, чекаючи тижнями повідомлень про близьку людину: «Чому Україна відразу не публікує дані про вбитих чи полонених?». Багато хто ще не зрозумів… пояснимо.

По-перше, тут війна, справжня війна: з танками, авіацією, ракетами тощо. Безліч незворотних втрат у такому вигляді, що ні про яку візуальну ідентифікацію й мови не може бути. Від ракетного удару, або після роботи ПТУРа згорає як людина, так і його документи. Часто з броні просто вишкрябують механіка-водія чи оператора. На відміну від загиблих українських солдатів, цивільні люди не горять бажанням возитися з трупами окупантів. У кращому разі – братня могила.

По-друге, на Київщині вдень вже від +13 до +16. У південних областях ще більше. За тиждень перебування трупа навіть у закритому приміщенні – вже немає сенсу фотографувати обличчя, шукати родичів по фото.

По-третє, нашим бійцям (у «Вільного Ідель-Уралу» немає своєї роти або навіть взводу, наші люди розкидані в різних підрозділах – залежно від спеціалізації та досвіду) доводилося бачити вже скелети солдатів ВС РФ – потерзані собаками і птахами. Упізнати, що це росіянин можна лише за залишками форми і знаками розрізнення. Ні про яку швидку персональну ідентифікацію не може бути й мови.

Для ілюстрації виставимо лише одне фото – досить жорстке, але таке, що дає уявлення, що чимало родичів не отримають інформацію про долю бійця ні через тиждень, ні через місяць.

Тому звертаємося до наших братів в Ідель-Уралі! Щоб вам не розповідав військовий комісар, щоб не співали «солов’ї» – Армія Росії сприймається всіма українцями як окупаційна армія. Навіть якщо вас не накриє авіація, арта або байрактар, навіть якщо ви зможете заїхати в якийсь населений пункт – вас обстрілюватимуть з кожного вікна та вбиватимуть за будь-якої нагоди. Українці чудові воїни, дуже вмотивовані та хоробрі. Краще залиштеся на батьківщині – уникайте мобілізації. Краще пересидіти в льоху, ніж стати окупантом для чужого народу, який бореться за свою свободу.

Немає гріха перед Всевишнім, щоб ховатись від чекістів. Не бійтеся цього. Бійтесь бути рабом рабів!