«I якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти»

Альберт Разін став ще однією жертвою російської імперської політики.

Удмуртський науковець і громадський діяч, заслужений діяч науки Удмуртської Республіки Альберт Олексійович Разін, якому минуло 79 років, підпалив себе біля будівлі Держради Удмуртії. Від отриманих опіків понад 90% тіла він помер у лікарні. Що ж, за кількістю самогубств на душу населення Росія зараз на третьому місці у світі, поступаючись за цим сумним показником лише Гайані та Лесото. За кількістю ж самогубств серед чоловіків Росія і поготів на першому місці у світі. Росіяни найчастіше позбавляють себе життя через соціальні та побутові проблеми, бідність, безробіття, крах життєвих надій, через задушливу атмосферу несвободи. Але Альберт Разін не був ні бідняком, ні безробітним, а був успішним науковцем і громадським діячем. Кандидат філософських наук, доцент, один із творців лабораторії національних стосунків Удмуртського державного університету та директор Інституту людини УДДУ, поки його не прикрили, скоротивши майже всіх співробітників Інституту. У сфері наукових інтересів Альберта Олексійовича були соціологія особистості, соціологія села, соціологія родини, соціологія національних взаємовідносин. Разін був відомим діячем удмуртського неоязичництва, організовував моління в священних гаях, називав себе «шаманом давньої традиції туно», заснував товариство удмуртської культури «Демен». Він був активістом удмуртського національного руху «Удмурт Кенеш», виступав за вивчення дітьми удмуртської мови та підготував звернення до депутатів Держради Удмуртії «Удмуртський етнос зникає», закликаючи не допустити ухвалення законопроекту про добровільне вивчення національних мов, який у перспективі може перетворити удмуртську в мертву мову, оскільки вона не може витримати конкуренцію з російською мовою.

Проте, влітку 2018 року відповідні поправки до Федерального закону «Про освіту в Російській Федерації» були ухвалені. Перед цим Альберт Разін разом з іншими науковцями звернувся з відкритим листом до голови Держради Удмуртії Олексія Прасолова та депутатів із вимогою не підтримувати законопроект про скасування обов’язкового вивчення мов корінних народів Росії в середніх школах, який Держдума направила для оцінювання в регіони. Але цей заклик був проігнорований чиновниками. Разін продовжував боротьбу за збереження удмуртської мови й удмуртського народу, не один раз публічно виступав проти відміни обов’язкового вивчення мови корінних народів у середніх школах.

Варто нагадати, що удмуртів зараз налічується лише 28% від усього населення Удмуртії, тоді як ще 1926 року їх було 52,3%, а 1979 року — 32,1%. Між 2002 і 2010 роками кількість людей, що володіють удмуртською, скоротилося на 30%, із 463 до 324 тисяч. Альберта Олексійовича в цій боротьбі повністю підтримувала його родина — дружина Юлія Разіна, поетеса, і дочка — дизайнер удмуртського національного вбрання. Науковець стверджував, що втрата національної мови та національної культури — це регрес у загальносоціологічному сенсі, що призводить до «ерозії, спрощення та примітивізації соціальних зв’язків, нівелювання культури, тобто до деградації людини». Він також намагався переконати російську владу, що «російський етнос від асиміляції народів РФ не виграє, а програє: російська нація буде розбавлена аборигенами (точніше, маргіналами), що обрусіли та не мають свого «Я», не будуть самодіяльними і розмовлятимуть примітивною канцелярською мовою». Але переконати ні Іжевськ, ні Москву в слушності своїх суджень йому не вдалося.

І тоді Разін використав останній аргумент — власне життя. 10 вересня Альберт Олексійович вийшов на одиночний пікет до будівлі Держради проти мовної політики Російської Федерації. Він роздавав депутатам своє послання і тримав у руках два плакати російською мовою. Один із них з цитатою дагестанського поета Расула Гамзатова: «І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти!» На другому було написано: «Чи є у мене Вітчизна?» Одночасно активісти удмуртського національного руху роздавали депутатам листівки із закликом: «Удмуртський етнос зникає. Ви можете врятувати його!» Потім Разін влаштував акт самоспалення. Погодьмося, що в такий страждальний спосіб через соціальні чи родинні проблеми не лишають себе життя.

Очільник Удмуртії Олександр Бречалов, уродженець Адигеї, що до 2017 року жодного стосунку до Удмуртії не мав, спробував виправдатися та послабити суспільну значущість трагедії: «Я хотів би попросити засоби масової інформації і просто громадян ні в якому разі не спекулювати на темі національності, оскільки політика, що проводиться урядом Удмуртії щодо удмуртської мови, культури, історії, цінностей, спрямована виключно на всебічну підтримку. Поза всяким сумнівом, це велика трагедія, людина зробила внесок у розвиток культури й удмуртської мови. Я хотів би щирі співчуття передати рідним і близьким». А офіційні правозахисники відразу стали поширювати, м’яко кажучи, дуже сумнівну версію про провокацію. Так, член Ради при президентові РФ з розвитку громадянського суспільства та прав людини і президентської Ради з міжнаціональних взаємин Олександр Брод заявив: «Я зв’язався з органами влади республіки, колегами-правозахисниками. Є інформація, що у мить події поряд стояли невідомі молоді люди. Вони затримані, Слідчий комітет веде перевірку. Не виняток, що ці люди вчинили психологічний вплив на цю людину. Жодних подібних радикальних акцій не було останнім часом, і приводу для них немає. Швидше, це спланована кимось провокація». Всі ці люди, зрозуміло, не можуть критикувати національно-мовну політику Кремля. Через те й порушили справу за статтею «доведення до самогубства», щоб знайти міфічних провокаторів.

Таким чином, Альберт Разін став ще однією жертвою російської імперської політики. Зараз русифікація корінних етносів, як і за радянських часів, є офіційною політикою Кремля. Два десятиріччя дії відповідного закону про скасування обов’язкового навчання мовам корінних народів — і удмуртська, татарська, чуваська й інші мови народів Поволжя будуть вимираючими, і знати їх зможуть переважно фахівці — лінгвісти й етнографи. Якраз під час протестів у Москві з приводу виборів до міської Думи одна з їх активних учасниць, муніципальний депутат і науковець-філолог Юлія Галяміна, перебуваючи у спецприймальнику №1 на Сімферопольському бульварі, написала статтю про мисливця та барда Олександра Котусова, що помер у червні цього року. Він був останньою людиною в світі, що вміла створювати і співати пісні кетською мовою — останньою живою мовою єнісейської мовної сім’ї. І живих носіїв кетської мови залишилося 10 — 15 осіб, оскільки влада ніколи не піклувалася про її збереження, а усюди впроваджували російську.

Українська мова в Росії давно вже перетворилася на таку ж вимираючу мову. Влада її не лише не підтримує, а й всіляко утискає, називаючи її носіїв «русофобами» та «бандерівцями». Але найцікавіше полягає в тому, що Росія, яка всіляко прагне обмежити функціонування всіх мов, крім російської, на своїй території, роздмухує гучний скандал, якщо в яких-небудь країнах намагаються скоротити сферу застосування російської мови. Воістину, в чужому оці соломинку ми бачимо, в своєму не бачимо і колоди.

Борис Соколов, професор, Москва, стаття із газети “День” – №166-167, (2019)