Хто такі ерзя і що таке Ерзянь Мастор: етнічний аспект колонізації (частина 1)

Усі історії колонізованих Москвою народив схожі між собою, проте кожна має і свої відмінності. Ерзяни не виняток. В імперії — хоч би як вона називалася — ерзян не просто гнобили, а навіть позбавили права називатись ерзянами. У великій публікації «Біди» йдеться про те, як Ерзянь Мастор (Країна ерзян) переживала колонізацію Російською імперією і СРСР. Для зручності сприйняття ми розбили її на дві частини: у першій розповідається про історію, в другій — про становище ерзян у сучасній РФ.

Ерзя — один із фінно-угорських народів Поволжя. Предки ерзі тисячоліттями жили у цьому регіоні, а країна, де вони жили і де досі живе основна частина ерзян, називається Ерзянь Мастор. У ХІ-ХІІІ століттях в Ерзянь Мастор склалася своя державність. З російських літописів відоме ім’я ерзянського лідера («інязора» ерзянською) — Пургаз. Територіально Ерзянь Мастор на півночі доходила до Волги та Оки, на заході — до Оки, на сході — до західного берега Сури, на півдні — до району Середньої чи Нижньої Мокші. У Середньовіччі (якщо користуватися європейськими термінами) етнічне ядро ​​ерзі перебувало на території сучасної Нижегородської області, там були великі фортеці ерзян, наприклад, в місцях нинішніх міст Арзамас і Саров (ці назви ерзянські). Однак під час російського вторгнення частина ерзі втекла на південь, частина була фізично знищена, частина русифікована. Тому сьогодні етнічне ядро ​​ерзі перебуває на території Республіки Мордовія.

Сумним, але визначним для Ерзянь Мастор став 1184 рік. Можна сказати, що це рік початку колонізації. До 1184 відноситься перша згадка про вторгнення людей володимиро-суздальського князя в ерзянські землі. Тоді він «пусти коні» на ерзю. Саме Володимиро-Суздальське князівство, на основі якого згодом утворилися Московське князівство та Росія, розпочало колонізацію Ерзянь Мастор. В 1221 як форпост експансії був заснований Нижній Новгород. У ерзі та російських Нижегородської області існують легенди про ерзянську фортецю, розташовану десь у цьому районі. Якщо вона справді існувала, то, ймовірно, була знищена Володимиро-Суздальським князівством.

Від 1226 року в Лаврентієвському літописі є вже докладніші відомості: люди князя тоді розорили частину ерзянської землі й забрали багато ерзян у рабство. У 1227 році князь Юрій розоряв житла та зимниці ерзі, а також наказав «руським» (найменування з літопису, росіяни як етнос утворилися пізніше) селитися на захоплених ерзянських територіях, зокрема в місцях колишніх ерзянських селищ. У 1228 році князь Юрій із військом увійшов на ерзянські землі, захоплюючи ерзян у рабство, знищуючи худобу, посіви та людей, які не заховалися в укріпленнях. Після цього частина війська Юрія вирушила до лісу. Там ерзя оточили його й розбили. У 1229 інязор Пургаз організував похід на Нижній Новгород. Тоді йому не вдалося взяти кремль, і ерзя спалили посад міста та монастир Святої Богородиці. У 1232 році володимирський князь знову послав своїх людей, які палили ерзянські села й убивали ерзян (літопис повідомляє, що «мордви перебили багато»).

Я думаю, ці факти показують: захоплення Ерзянь Мастор вже у XII–XIII століттях відповідало логіці переселенського колоніалізму. При колоніалізмі такого типу велика кількість переселенців претендує на землі корінних народів, зрештою стає більшістю на них і прагне усунути корінних жителів (різними способами, від фізичного знищення до насильницької асиміляції). Володимирське князівство робило саме це. Князі селилися на землі, де ерзян було або вбито їхніми людьми, або відведено з батьківщини в рабство.

Наступний етап колонізації почався, коли у правління Івана Грозного після захоплення Казані Ерзянь Мастор була окупована Московським царством. Надалі ерзя брали участь у безлічі повстань проти російської влади. Наприклад, під час повстання Степана Разіна одним із ерзянських лідерів був мурза Болеянь Акай. Число людей, що билися в його війську проти царської влади, часом сягало 15 тисяч. Однак у 1670 року Акай був схоплений і четвертований.

Як колонізація впливала на економічне, громадське, релігійне життя ерзі. Повстання

Для боротьби з ерзею та її прагненням повернути свободу знищувалися цілі села разом із дітьми та старими (наприклад, села Мотизлей, Мієвлей, Ошпір) і заселялися росіянами. Територія, що відповідає двом нинішнім районам Нижегородської області, Вознесенському та Дівеєвському, була спустошена повністю: корінних ерзян тут більше немає (є такі, що переїхали останнім часом). Також ерзі заборонялося полювати, мати кузні та зброю. Російські переселенці захоплювали й розорювали ерзянські землі, змушуючи ерзю йти далі в ліси. Іноді проти корінного народу на відібраних територіях зводились укріплення, щоби люди не могли повернутися додому.

Колонізація принесла зміни в устрій ерзянського суспільства. Класик етнографії ерзі У. М. Майнов писав, як русифікація прагнула нав’язати ерзянам патріархальні риси. Також з’явилося домашнє насильство, яке використовується як «покарання». До колонізації ерзя, найімовірніше, не уявляли, як це взагалі можливо. На відміну від російського фольклору, ерзянський, як правило, не містить таких сцен. Наприкінці ХІХ століття ерзя називали застосування насильства до членів сім’ї «російським звичаєм».

Колонізатори також прагнули християнізувати ерзю. У 1629 році було розігнано й заборонено ерзянське всенародне благання Раськень Озкс. Вирубувалися священні гаї, де ерзя проводили свої моління, і з їхньої деревини будувалися православні храми — практика, яка також була вторгненням до місцевої екології.

Одночасно ерзя намагалися чинити опір хрещенню і повставали. Одне з повстань, Терюшевське, почалося 1743 року, коли єпископ заради боротьби з традиційною релігією підпалив ерзянський язичницький цвинтар. Після цього ерзя напали на єпископа і мало не вбили його. Тоді влада розпочала придушення повстання. Жорстокість, з якою вона це робила (наприклад, довго і сильно били батогом вагітну жінку), ще більше розлютила ерзю, і повстання спалахнуло з новою силою. Закінчилося воно розгромом повсталих у битві з царськими військами. Ерзя втратили вбитими 74 осіб.

У Російській імперії один із русифікаторів Віленського краю одного разу сказав: «Те, що не доробив російський багнет, доробить російська школа та російський піп». Думаю, ця фраза вірна для багатьох колонізованих Росією народів. Відповідно до цілей переселенського колоніалізму — замістити і звести корінне населення — «російський багнет» вбивав або виганяв із земель ерзян, «російська школа» та «російський піп» намагалися через русифікацію, придушення культурної, мовної та релігійної ідентичностей асимілювати ерзян.

Про період СРСР і екзоетнонім «мордва»

Політика русифікації не зупинялася й у XX столітті. СРСР, попри формальну рівність прав та зовнішнє засудження політики колоніалізму й імперіалізму, за фактом продовжував колоніальну політику щодо неросійських громадян і підлеглих територій та не підтримував національне самовизначення. Наприклад, у документах та переписах неможливо було використовувати етнонім «ерзя», лише екзоетнонім «мордва».

Потрібно уточнити, що «мордва» — це не просто екзоетнонім, що використовується в російській мові, а об’єднання двох різних народів, мокші та ерзі, під одним найменуванням. Російська імперія, СРСР, РФ прагнули насильно поєднати в один два народи з відмінними мовами, культурою й історією. Іноді це, особливо щодо історії, доходить до кумедних моментів. Наприклад, у XIII столітті ерзя і мокша воювали одні з одними, і виклад цих подій у російському варіанті з єдиною «мордвою» виглядає як той самий мем із Людиною-павуком.

Інший приклад спроб викорінення окремої ерзянської ідентичності: у перекладах ерзянської поезії найменування «ерзя» та «Ерзянь Мастор» («Країна ерзян»), що використовуються народними поетами, найчастіше передавались як «мордва» і «Мордовський край». Так, ерзя та мокша справді самі себе, принаймні до форсованої русифікації, «мордвою» ніколи не називали. Навіть у дуже русифікованому середовищі, де люди дійсно вживають слово «мордва», вони поділяють мокшу та ерзю, й ерзяни мають розуміння того, що ось це мокшани, вони інші, вони відрізняються від нас (у позитивному сенсі усвідомлення етнічної ідентичності). Одного разу я мав можливість почути приблизно такий діалог між росіянином та ерзянином:

— Вони мордовки, я не знаю, як порозумітися з ними.

— Так ти теж мордвин.

— Так, але вони мокшанки!

Також у рамках боротьби з самовизначенням, коли при утворення Мордовської АРСР частина діячів ерзі та мокші доклала сили до створення республіки «знизу», це було засуджено та припинено у рамках «справи Мордовського автономістського бюро». Згодом ще було сфабриковано «справу Мордовського блоку», за якою 23–24 травня 1938 року було розстріляно 70 осіб із ерзянської та мокшанської інтелігенції, діячів культури та національного будівництва. Серед розстріляних у цій справі — лінгвіст Анатолій Рябов, який створював літературну норму для ерзянської мови (його учнів також репресували), юрист Тимофій Васильєв, редактор газети «Ерзянь комуна» К. Д. Звездін, редактор журналу «Сятко» Д. І. Гребенцов. Репресій зазнали провідні діячі, відповідальні за відродження ерзянської культури та державності. Подібні етнічно орієнтовані відносини зі звинуваченням у створенні націоналістичних організацій були спущені зверху та інші республіки Поволжя.

Крім фізичного знищення національної інтелігенції, відбувалися нападки на ерзянську мову. Наприклад, замість запропонованих ерзянськими лінгвістами термінів, що мають споконвічні основи, на рівні норм нав’язувалося безліч запозичень із російської мови. Так, в одній із постанов Президії ЦВК Мордовської АРСР вказувалося замінити термін «тешкс» на «знак», «калгодо тешкс» — на «твердый знак», «пшкадема» — на «обращение». Робота ж ерзянських лінгвістів у цьому напрямі була оголошена антирадянською.

Історикам у СРСР треба було підкреслювати роль російського народу як прогресивну, яка несе світло «відсталим» народам. Наприклад, із радянських часів в експозиції Російського етнографічного музею, присвяченій народам Поволжя і Приуралля, серед яких і ерзя, на табличці йдеться про прогресивну, провідну роль російського народу в історії інших етносів.

Ерзянь Мастор, Росія, РФ, СРСР, історія, Раськень Озкс, ерзя, ерзяни, імперія