«Хароший русскій» Юрій Шевчук — особистий проктолог Путіна

16 серпня в Уфі суд начебто поставив крапку у справі Юрія Шевчука. Лідера культового радянсько-російського гурту «ДДТ» визнали винним у скоєнні адміністративного правопорушення у частині першій статті 20.3.3 КоАП (традиційна «дискредитація ЗС РФ») і оштрафували на 50 тисяч рублів. Таким чином Шевчук став героєм і символом боротьби «хароших рускіх» проти режиму. Це стало можливим лише тому, що у більшості людей пам’ять не сильно краща, ніж у рибки гуппі. Нагадаємо деякі цікаві факти з його біографії.

Трішки вікіпедії

Почнімо з того, що Юрій Шевчук має звання народного артиста Республіки Башкортостан – і, на відміну від багатьох інших, справді має стосунок до Башкортостану: саме тут відбувалося його становлення як митця і бунтівника проти системи. Родина Шевчуків переїхала до Уфи, коли Юрі було 13 років. Тут він закінчив школу, а потім і здобув диплом художника (закінчив Башкирський державний педагогічний інститут). Тут Юрій Шевчук почав писати пісні й виконувати їх (зокрема знамениту «Не стріляй», написану у 1980 р. під впливом розповіді про Афганістан), отримуючи перші відзнаки, а згодом долучившись до створення «ДДТ». Тут же почався і його конфлікт із системою — спершу 15 діб за побиття міліціонера, а потім розмова з КДБ, після якої Юрієві довелося виїхати з Башкортостану.

Якщо після цього відразу перейти до подій травня 2022 року, то все виглядає логічно.

Суд

18 травня на концерті «ДДТ» в Уфі Юрій Шевчук зокрема сказав: «Батьківщина, друзі, це не дупа президента, яку треба весь час мусолити, цілувати».

Відразу після концерту за лаштунки проникли силовики, ізолювали фронтмена від решти гурту, виставивши на вході в гримерку силовий заслін із двох співробітників у формі спецназу, і протягом години вели бесіду. Поліцейські спочатку хотіли затримати Шевчука, але потім просто дали йому на підпис протокол і поїхали геть.

«Тепер Шевчук платитиме штраф. А якщо заарештують адміністративно, уявляєте, скільки росіян захоче сидіти з ним в одній камері спецприйомника?» — жартували тоді в соцмережах.

Суд над музикантом відбувався в Уфі – у передачі матеріалів до Санкт-Петербурга було відмовлено. На першому засіданні оприлюднили результати експертизи: фахівці не знайшли у словах Шевчука закликів або негативної оцінки армії РФ чи Путіна. На думку експертів, у виступі була лише особиста оцінна думка.

Здавалося, справу спустять на гальмах. Але юрист Шевчука передав письмове звернення до суду, в якому музикант зазначив, що «завжди був проти війни» і продовжує виступати проти війни на Донбасі, яка почалася в 2014 році, а також проти «спецоперації» в Україні.

І ось нарешті за два засідання винесено вирок.

«У Росії до Шевчука особливе ставлення, а в Уфі — тим більше.

Я уявляю, як довелося переступити через себе ментам, прокуророві і судді.

Коли вони прийдуть додому, що вони скажуть своїм рідним? “Ми Шевчука визнали винним і вхерачили штраф за Путіна”?

А знаючи ставлення Шевчука до військових, і не придумаєш більш абсурдних формулювань на кшталт дискредитації збройних сил», — написав про це один доволі прогресивний Телеграм-канал.

Але що не так в образі борця з режимом, який не боїться говорити владі все, що думає про неї?

А тепер те, що не ввійшло у вікіпедію

Точніше, ввійшло, але лише контурно.

Окрім звання народного артиста Башкортостану, Юрій Шевчук має медаль МНС Росії «Учаснику надзвичайних гуманітарних операцій», відзнаку МВС «Срібний хрест» і нагородний знак «Учасник бойових дій у Чечні». Трішки дивно як для рок-опозиціонера, чи не так? Він заявив, що в будь-який момент готовий відмовитися від державних нагород, а проте поки що цього не зробив.

Держава високо оцінила вклад рок-метра у створення позитивного образу двох чеченських війн. Говорячи, що війна — це трагедія, звинувачуючи тодішнє керівництво РФ, Юрій Шевчук поводився так, що було очевидно: він обрав свою сторону в цьому конфлікті.

Наведемо уривок із листа письменника В’ячеслава Миронова, автора книги «Я був на цій війні»: «Штурм Грозного в 1995 р. був такий, що були раді будь-якій допомозі. Втрати в нашій бригаді були шаленими. І коли залишки батальйону потрапили в “котел”, коли духи обклали, і багато хто вже бився, щоб тільки продати життя дорожче, Шевчук був із нами. “Чехи” вийшли на нашій хвилі по радіостанції і запропонували здатися. Комбат їм повідомив, що з нами Шевчук. Ті не повірили, тоді Шевчук з ними поспілкувався, заспівав кілька пісень. Духи запропонували йому влаштувати коридор для виходу, пообіцявши йому недоторканність. Він відмовився і був із нами до прориву з оточення, кілька разів намагався взяти в руки автомат і прориватися з усіма, бо зір у нього поганий, і сам він цивільний, зброю йому не давали, Шевчук допомагав пораненим. Робив перев’язки, давав пити, допомагав морально. А ось після всього цього Шевчук на свої власні гроші організував лікування та протезування інвалідів. Це ті, хто захищав Батьківщину в ЧР, втратив кінцівки, тільки Батьківщина про них швидко забула».

Ви зрозуміли? Музикант «намагався взяти в руки автомат і прориватися з усіма», хоча йому обіцяли коридор. І після війни допомагав тим, «хто захищав Батьківщину в ЧР» (адже так заведено у росіян – захищати свою Батьківщину поза її межами), а не тим, чиєю Батьківщиною ЧР і була. І концерт для чеченців і російських солдатів, який Шевчук дав восени 1996 року у відповідь на критику Гребенщикова, навряд чи це урівноважить.

Коли у 2008 році РФ напала на Грузію, Шевчук знову начебто засуджував війну, але чомусь стверджував, що «у конфлікті винні всі його учасники — як Росія, Південна Осетія, так і Грузія».

«За останні 15 років можна було дійти згоди, провести переговори, не доводячи справу до вбивств. Але цього ніхто не зробив. Унаслідок ситуації, коли в регіоні не було ні миру, ні війни, стався вибух: «Бум!» і почалися масові вбивства. Однак головна провина за кров убитих лежить на Михайлі Саакашвілі, він головний агресор, який направив війська на мирних осетин, став бомбити Цхінвал: невинних бабусь, дідусів та дітей», — заявив музикант.

Шевчук запевняв, що відчуває особисту відповідальність за те, що мало зробив для того, аби помирити «братні народи» Осетії, Абхазії і Грузії.

«І мене дуже дивує, що наша інтелігенція й досі мовчить. Можна було заздалегідь поїхати з якимись концертами, спробувати щось зробити… Свого часу ми займалися цим в Україні. Проїхали 30 міст. Мирили всіх. Скрізь нам у відповідь гукали: «Росія й Україна — брати і сестри», «житимемо у мирі». Скрізь нас народ підтримував.

А зараз — візьміть, почитайте бодай ті самі українські газети, що там несеться на адресу Росії. Виходить, що політика сильніша. Мабуть, на жаль, коли гармати гуркочуть, мистецтво мовчить. Якісь закони життя дуже трагічні та сумні», — говорив він у 2008 році.

До речі, українці не забули цих його спроб просувати тезу про братні народи / один народ. 15 років тому Юрій Шевчук вояжирував Україною з агентом ФСБ атцом Гундяєвим (тоді митрополитом), даючи концерти во славу хрістіанскаґо єдінства славян під егідою московського патріархату, духовного єднання й інших русскіх скрєп.

А тепер знову повернімося до вироку суду

Цікаво, що у своїй сакраментальній фразі про Батьківщину Шевчук зокрема ствердив, що дупу президента треба цілувати. Справді, він примудряється водночас позірно боротися з режимом і паралельно залишатися улюбленим проктологом влади. Це цілком нормально для хароших русскіх. Тому не варто очікувати якихось особливих репресій від влади у випадку Шевчука. Так, символічно пальчиком посварять — і все.

Хіба що в ньому прокинеться сумління. Але ми не дуже віримо в дива.