Головний старійшина ерзянського народу Сиресь Боляєнь: Заходу треба робити ставку не на російських «демократів», а на дезінтеграцію РФ і створення корінними народами своїх держав

Головний старійшина ерзянського народу Сиресь Боляєнь: Заходу треба робити ставку не на російських «демократів», а на дезінтеграцію РФ і створення корінними народами своїх держав

Ерзянський письменник та громадський діяч Сиресь Боляєнь – один із тих, хто зараз зі зброєю в руках захищає Україну від російської агресії і своїм прикладом показує, що далеко не всі представники корінних, неросійських народів РФ виступають за «русскій мір». В інтерв’ю «Польському радіо» Сиресь Боляєнь розповів про ситуацію, в якій перебувають неросійські народи РФ – фактично заручники політики Кремля.

Сиресь Боляєнь народився в Саранську – столиці Мордовії, республіки у складі РФ, де проживають корінні народи цієї частини Євразії – ерзя та мокша. Раніше ареал розселення цих народів був ширшим і доходив до Москви, тому українські патріоти часто зневажливо називають росіян мокшанами. Насправді ж мокша стала такою самою жертвою русифікації, як і українці.

Фактом, однак, залишається те, що зараз у війні, розв’язаній «русскім міром» – Путіним та його соратниками – у своїй масі гарматним м’ясом є представники саме неросійських народів РФ, і не тільки чеченці-кадировці, а й буряти, татари, башкири, жителі Дагестану тощо. І це тенденція зберігається. А чеченці та буряти вже «проявилися» під час різанини у різних регіонах України, зокрема в сумнозвісній Бучі під Києвом.

Сиресь Боляєнь із болем говорить про цю проблему: участь неросійських народів у боротьбі за інтереси російського нацизму. Він є Інязором (головним старійшиною) ерзянського народу, керівником Товариства ерзян України Èrzäń val («Ерзянське слово»), а також співзасновником громадського руху «Вільний Ідель-Урал», що ставить за мету здобуття незалежності російськими національними республіками Поволжя і Уралу – Мордовією, Чувашією, Марій Ел, Татарстаном, Удмуртією, Башкортостаном – та об’єднання їх у економічний та військовий союз. Ще 4 березня Сиресь Боляєнь закликав ерзян готуватися до колапсу Російської Федерації та проголошення нових країн, зокрема Ерзянь Мастор (Країни Ерзян).

Як Ви поясните активну участь тувинця Шойгу, чеченця Кадирова та інших неросіян за походженням політиків РФ у війні «русского міра» проти України?

Тут можуть бути різні мотиви. Не можна стверджувати, що з усіх представників корінних народів РФ застосовується якась унікальна формула.

Одним пропонують кар’єру і великі можливості для реалізації власних амбіцій – можливості, яких вони не мають на батьківщині, перетвореній на безперспективну, гнилу, відсталу, депресивну діру. Влада пропонує свій варіант і люди спокушаються.

Інші, як Кадиров, продають мир, стабільність та лояльність регіону федеральному центру в обмін на статус падишаха, який робить на своїй території що завгодно. Його республіка живе за якими завгодно законами та поняттями, тільки не за Конституцією… А вимога до нього лише одна, щоб регіон не бунтував і був лояльним до федерального центру. В результаті укладається договір манкурта з федеральним центром.

Для третіх це можливість відмовитися від свого національного «я», стати російськішим за самих росіян.

Для четвертих це можливість реалізувати фінансові проекти, наприклад, для татар, яких призначають в уряд, де вони займаються питаннями федерального будівництва, але заодно залишаються татарами.

Тобто імперія навчилася використовувати різні механізми для залучення поневолених народів у життя імперського організму та утримання їх у покорі. А сьогоднішня війна демонструє ще один механізм – залучення до кругової поруки.

Обговорюючи національний склад ЗС РФ, ми можемо оперувати цифрами. Статистика – це державна таємниця РФ. Сьогодні ніхто не має повного уявлення про справжній національний склад Збройних Сил РФ, про їхній конфесійний склад. Ніхто не може сказати, скільки людей сповідує православ’я, скільки іслам і скільки буддизм, бо це є елементи державної таємниці. У Росії будь-яка її статистика секретна, якщо справа стосується демографії, економіки, міграційних процесів. Це все російська державна таємниця, тому говорити про це ми не маємо змоги.

Вмираючи за «русскій мір», неросійські солдати розуміють, за що гинуть?

Частина російської національної політики, у формі етноциду, асиміляції, русифікації корінних народів, полягає у перетворенні людей на бидло. Такою мірою, щоб людина шукала задоволення в реалізації своїх первинних потреб. Тоді людина, для реалізації своїх низинних потреб, готова найматися куди завгодно і займатися чим завгодно.

У результаті російські солдати часто виглядають як звичайні найманці, але намагаються абстрагуватися від війни. Тобто: служба окремо, а жертви – окремо; обстріл окремо, а вбиті діти окремо, накази окремо, а результат виконання наказу окремо.

Вони сприймають вторгнення в Україну як ремесло, за яке одержують гроші. А для того, щоб людина так стала ставитися до своєї служби, її потрібно максимально, вибачте, «оскотинити», «обидлячити». Опустити його до такого рівня, коли в системі цінностей залишається тільки поїсти, випити, поспати, переспати.

На жаль, це стосується сьогодні не лише етнічних росіян, а й корінних народів, фінно-угорських та тюрків, мусульман теж. І внаслідок цього «оскотинювання», утримання у «чорному тілі», людина вже не замислюється ні про свою націю, ні про релігію, ні про свободи… У неї взагалі немає думок про ці категорії.

Чому в неросійських республіках РФ досі не піднявся рух за відмову від участі у російській війні проти України?

На жаль, і в Україні, і на захід, є досить шаблонне сприйняття Росії. Росія, навіть за умов авторитаризму, агресивної асиміляції, залишається досить неоднорідною, розділеної на території, де живуть за різними законами.

Якщо ми візьмемо, наприклад, Чечню й Удмуртію, їх об’єднує лише те, що вони входять до складу РФ. Знайти щось, що ще об’єднує, досить складно.

Тому узагальнити та сказати «чому всі не виходять», або «всі не виходять, тому що» – не можна.

По-перше, виходять. Були мітинги в Карачаєво-Черкесії, які організовували жінки, обурені тим, що командування не дає інформації про їхніх чоловіків та дітей (воюючих в Україні – ред. «Польського радіо»).

По-друге, сама ситуація на Північному Кавказі дуже відрізняється від тієї, що склалася десь у Республіці Мордовія або Нижегородській області.

На території маленької Чечні зосереджено сьогодні 130-тисячне угруповання російських військ! І це невипадково.

Тому казати, що ситуація всюди однакова, не можна. Це не правильно. На прикладі Чечні, Дагестану та Інгушетії можна сказати: так, справді, ці народи сьогодні підкорені, їхній протест залитий кров’ю, проте ці три республіки Москва утримує за рахунок величезної кількості військ, які в той же час не може кинути на війну із Україною. І московська влада розуміє, що якщо ці війська вивести з Північного Кавказу, то невідомо, що там може статися.

Чи Вам відомо про випадки відмови воювати проти України в неросійських республіках РФ?

Випадки відмови воювати є, і вони зафіксовані. Ми знаємо про такі випадки серед осетин: із Північної Осетії, осетин із російської маріонетки, псевдореспубліки, окупованої РФ – Південної Осетії. Вони відмовлялися воювати цілими підрозділами.

Солдати відмовлялися від участі у бойових діях, тому що на собі відчули скотське ставлення російських командирів. Ставлення немов до другосортних, одноразових солдатів. Ними намагалися затикати дірки на фронті, кидали на забій. Про це писали ЗМІ. Так, ці випадки не змогли зламати ситуацію на фронті, однак є випадки відмов та публічного переосмислення значення участі корінних народів у цій війні. Люди бачать, яку роль відводить Москва корінним народам у цій війні.

Чи може зараз піднятися у будь-яких національних регіонах РФ рух за незалежність?

Я переформатував би це питання: «Чи можуть національні республіки знову боротися за свою незалежність?» Тому що такі приклади у новітній історії Росії вже були. Це і боротьба чеченців зі зброєю в руках за незалежність Республіки Ічкерія. Це і «парад суверенітетів», національні рухи Татарстану, Башкортостану, Чувашії, Марій Ел, Удмуртії, Мордовії, Якутії, які виступали чи за незалежність, чи за істотне дистанціювання від Москви. Республіки хотіли рівних відносин із федеральним центром, не хотіли бути суб’єктом імперії на правах колонії. Це вже було в історії.

Але я хотів би запитати західне суспільство, європейців, американців, українців… Чи готові вони підтримати такий сценарій, коли народи РФ знову заявлять про своє бажання створити свої держави? Чи не побояться відкрито стати не на бік так званих російських демократів, так званої російської інтелігенції? Чи не будемо ми знову обманювати себе? Мовляв, російська імперія, російські злочини, російські звірства – це одне, а російська культура, російська інтелігенція, російська література, театр, музика – це зовсім інше, що існує нібито окремо, і ніяк не перетинається з російським звірством, з яким ми зіткнулися зараз у Україні? Чи не станеться знову самообман? Чи не зробимо ми знову ставку на російських демократів, на про російських інтелігентів замість того, щоб допомогти тим силам, які прагнуть дезінтеграції РФ і створення своїх держав. Це ключове питання, і відповідь на нього ми маємо шукати вже сьогодні.

В Україну продовжують прибувати добровольці з усього світу для участі у збройному опорі російським окупантам. Серед добровольців – ерзяни.

На жаль, ерзянських добровольців на боці України воює сьогодні небагато. Ми не маємо можливості сформувати поки що окрему роту або навіть окремий взвод ерзянських добровольців.

Це ерзяни, які проживали в Україні на момент російського вторгнення, це ерзяни, які проживали за межами РФ та прибули в Україну після початку вторгнення РФ.

Незважаючи на їхню невелику кількість, це має велике значення для ерзянського національного руху. Це люди з ерзянською національною самосвідомістю, ці люди надзвичайно важливі для будівництва майбутнього Ерзянь Мастор (ерзянської держави).

Ми, безумовно, не можемо говорити про регіони та міста, звідки ці люди прибули. Важливо, що вони тут, в Україні, що вони з нами, вони воюють проти РФ, розуміючи, що не Москва, а саме РФ є загрозою для ерзянського народу. І важливо те, що вони набувають безцінного бойового досвіду тут і сьогодні в Україні.

Корреспондент

Напишіть відгук