Геноцид, калач, знову геноцид

Про ставлення до інших мов і культур. Росіяни під час окупації Харківщини стратили українського письменника Володимира Вакуленка.

Офіційна заява Національної поліції України: «Зараз завершено перевірку ДНК-профілю та підтверджено: загиблий №319 на Ізюмському цвинтарі — це Володимир Вакуленко. У тілі знайдено дві кулі від пістолета Макарова».

Від свідків, які ховали українців на Ізюмському масовому цвинтарі, відомо, що 12 травня до них звернулися військовослужбовці РФ із вказівкою поховати тіло чоловіка, яке було розташоване неподалік села Капитолівка Ізюмського району. Свідки помітили кульові отвори у тілі та прострілені документи українського письменника. Тіло перебувало на вулиці більше місяця.

Володимиру було 50 років. З-під його пера вийшло 13 книг. Хоча Володимир писав українською, серед його творчих проектів — антологія білоруської поезії «Жыве Беларусь! За нашу і вашу свободу!».

А в нас хтось чекає, що Росія зберігатиме мови та культури поневолених народів…

«У мене малолітній син-інвалід, нас не чіпатимуть — ми їм не цікаві», — говорив Вакуленко. Але імперії «цікаві» всі, хто не сірий і безликий. За ним прийшли, коли він готував обід у дворі на багатті, забравши просто в чому був — у капцях і домашньому одязі.

Це була територія, яку тільки-но захопили — і вже там пройшов геноцид. Уявіть, який масштаб етнічних чисток на давно захоплених територіях?