Економіка навиворіт: у Башкортостані не збирають зерно з полів, бо нікуди подіти, а в Удмуртії не можуть зібрати врожай — нема пального

В Удмуртії не можуть зібрати врожай, адже дефіцит дизельного палива становить 11,5 тис. тонн. Про це сказав сам гауляйтер Бречалов.

В Удмуртії, де 25 з 32 родовищ нафти у промисловій розробці. Завдяки Москві в Сибіру незабаром буде дефіцит снігу взимку.

У Башкортостані теж не збирають зерно — тобто збирають, але залишають на полях під плівкою. Про таку проблему кажуть мешканці Кармаскалінського району. Лежить, сиріє та вкривається грибком. Бо нікуди подіти. У Євросоюз уже не продаси, а інші покупці не особливо прагнуть закуповувати російське, коли є дешевше з Китаю й України.

Торік Росія нагрібла із захоплених територій України стільки зерна, що заповнило собою значну частину агроринків, витіснивши з них деякі регіони та республіки. Башкортостан своє власне зерно не міг продати, щоби новий урожай було де зберігати. Воно лежало на полях до листопада. Тепер історія повторюється плюс своє торішнє ще не все продали. Нема покупців. Тому складати власний новий урожай нема куди.

Гарний приклад економіки навиворіт, коли багатство стає прокляттям. Навіть термін в економіці є «ресурсне прокляття». Середньовічна Іспанія мала «колоніальне прокляття», коли з Америки перли стільки золота і срібла, що своя власна економіка хиріла-хиріла і зрештою стала неконкурентною. Що тут скажеш — мудра політика керівництва. Можна було ще десятиліття постачати до Європи російські нафту і газ у нечуваних обсягах за нечуваними цінами, але ні — ми пішли іншим шляхом! Тепер продаємо в 11 разів менші обсяги за смішними цінами в Китай та Індію, які вже крутять носом і диктують свої умови. Та ще й валюта, наприклад, Індії, нікому у світі не потрібна, а в Росії накопичилася рупій чортова сила-силенна. Що з нею робити? Напевно, башкортам за зерно платитимуть у рупіях.

Звісно, можна було б нові ангари та зерносховища збудувати, але тоді доведеться урізати витрати на війну, чого Хабіров не зробить — адже він на війні збагачується. Можна було б не грабувати фермерів України, щоб їхнє зерно не конкурувало з місцевим і місцеві фермери мали б шанс продати свій урожай. Але кому таке потрібне?

Місцеві фермери біднішають, люди втрачають робочі місця, а потім цікавляться тим, як поїхати на війну «грошей заробити». Одна проблема породжує іншу.