Досить говорити про «русофобію», ми повинні розірвати зв’язки з російською державою та побудувати місцеву російську ідентичність – естонський росіянин

Русофобія – термін дуже обтічний, його зручно використовувати у кремлівській пропаганді. І самі росіяни справді часто вірять, що русофобія – це щось історично необґрунтоване, наслідок підступів ворогів чи загадковий вірус, який уражає начебто притомних людей. Завдяки посиленому педалюванню теми русофобії (і тим більше доведення цього й так маніпулятивного поняття до статусу виправдання будь-якої агресії) багато хто перестав сприймати її серйозно. Українці тепер жартують: «Наша русофобія досі недостатня». Однак практика показує, що етнічні росіяни можуть цілком комфортно існувати в таких країнах із русофобською репутацією, як, скажімо, балтійські. У чому тут справа і як росіянам уберегтися від русофобії? Про це розповідає на Postimees публіцист і громадянський журналіст Владислав Велижанін.

Очільник російського театру Пилип Лось чітко висловив почуття деяких наших співвітчизників, які пройшли через півроку російсько-української війни, поділившись страхами перед зростаючою «русофобією» в Естонії й інших європейських країнах. Цей виступ пробив загату почуттів як тих, хто співчуває Пилипу Лосю, так і тим, хто поспішав засудити та піддати остракізму очільника російського театру Естонії. Я пропоную спокійно розібратися, чому аж ніяк не нова тема «русофобія» в Естонії вийшла на новий виток обговорення, і які можливості ми маємо для розв’язання цієї напруги.

Де ви були ці тридцять років?

Починаючи з 90-х років, в Естонії можна було неодноразово чути про нібито недоброзичливе ставлення до російських жителів країни. Звісно, ще нікому не вдалося довести реальну дискримінацію – навпаки, багато росіян в Естонії всі ці 30 років безпечно жили та вільно користувалися школами, лікарнями та будь-якими іншими соціальними послугами, не вивчивши жодного слова естонською. Ніхто також весь цей час не чіпав пам’яток радянської епохи, хоча, забігаючи наперед, я б не хотів, аби кам’яні багнети й іржаві танки залишалися національними символами всіх росіян, а тим більше жителів Естонії.

Взагалі ні російська мова, ні навіть поява російських громадян (і негромадян) Естонії ніколи не були перешкодою для комфортного життя в нашій країні, на відміну від суспільств, розділених за расовою ознакою, як це було в Південній Африці.

Хто кого розлюднює?

А проте були випадки, коли між умовними росіянами й умовними естонцями виникав реальний конфлікт, як під час Бронзової ночі. Каменем спотикання при цьому стало одне ключове поняття і все, що пов’язано з ним – окупація.

Залежно від того, визнаєте ви страждання естонського народу від окупації чи ні, ви відносите себе до громадян вільної Естонії або, скажімо відверто, прихильників тих самих загарбників, які колись закрили країну за залізною завісою та влаштували масові депортації естонців до Сибіру.

Насправді це набагато ближче до Голокосту, повторення якого так боїться Пилип Лось. Якщо в Естонії і є проблема розлюднення та загроза повторення трагедії, то починається вона, безумовно, з розлюднення жертв Гулагів тими, хто так любить кричати «ми можемо повторити».

Коли виряджені в гімнастерки з червоними зірками провокатори прославляють радянську окупацію 9 травня, вони буквально тиснуть на рани тих сімей, чиї долі було зламано депортаціями, що слідували після «звільнення» Червоною армією. Звісно, було би дивно очікувати у відповідь на всепрощення та нуманізм, хоча до недавнього часу приблизно так розумні естонці і вважали за краще реагувати на щорічні свята побєдобєсія.

Сьогодні прихильники війни з Україною (більшість із яких, так уже сталося, розмовляють російською) встановили нову планку русофобії, заперечуючи або навіть радіючи стражданням українців тут і зараз, багато з яких живуть і в Естонії. Таким чином, майже всі конфлікти нібито на національному ґрунті насправді у нас виявляються конфліктами (гео)політичними.

Як починається русофобія

Росія, яка має величезний вплив на росіян у всьому світі, продовжує жити на цінностях ХІХ століття, коли завоювання сусіда було звичним явищем, у той час як решта світу перебуває у XXI столітті, де імперіалістична політика вийшла з моди.

Не було «масової дегуманізації» у відносинах з росіянами та російською державою, оскільки з боку Росії ніколи не було жодного гуманізму.

Хіба може хтось, поклавши руку на серце, сказати, що культура, основними символами якої є бронзовий солдат, танк Т-34 та фальшиві масові поховання – це зразок «спільних людських норм»? І чи не спокійніше жити без величезних бовванів, постійно нагадуючи всім про міфічні подвиги російської зброї?

Водночас Росія використовує російську культуру взагалі у всіх її проявах як зброю. Вражаючий приклад: днями до зруйнованого Маріуполя приїхав ансамбль російської пісні, члени якого цинічно сфотографувались на тлі знищеного драматичного театру.

Російська мова на окупованих територіях України насаджується силоміць і підкилимно за допомогою всіляких подібних «патріотичних» пісенно-гопцювальних колективів.

Портрети Пушкіна з логотипом «Єдиної Росії» прикрашені руїнами українських міст.

У таких умовах просто неможливо відокремити російську культуру від російської окупації, і тим самим сама Росія ставить у дуже складну ситуацію тих діячів російської культури, які намагаються залишатися «поза політикою».

Минуле незмінити, але можна змінити своє ставлення

Доки «росіяни» в Естонії не визнають, що їхнє історичне минуле було злочинним щодо країни, в якій вони живуть, а не героїчним, залишатиметься певна напруга між «росіянами» й «естонцями». Таким же чином вона зберігається і в Латвії, і в Литві, і в Чехії (згадайте Празьку весну).

Розмежування міфу про російського солдата-визволителя дозволило би нарешті залишити в минулому головне яблуко розбрату разом із будь-якими проявами русофобії.

При цьому важливо не те, ким історично були ваші предки, а якій стороні ви співчуваєте сьогодні, маючи повноту інформації про те, що сталося. Минуле не повинно бути джерелом напруги, але для цього необхідно докласти певних зусиль.

Критичний перегляд діянь своїх предків – це абсолютно нормальний процес, через який пройшла більшість народів, які колись були колонізаторами, тобто тими ж загарбниками.

У Великій Британії давно не заведено вихвалитися тим, що сонце ніколи не заходило над Британською імперією, як і, наприклад, у Франції та Португалії, не кажучи вже про Німеччину, яка назавжди залишила в минулому амбіції з відродження Рейху. Таке моральне самоочищення необхідне, оскільки воно дозволяє колишнім агресорам співіснувати з іммігрантами з їхніх колишніх колоній у відносній рівновазі.

Дія породжує протидію

Росія ніколи не приносила вибачень сусіднім державам, навпаки, наполягаючи на тому, що російська окупація – це не окупація, а добровільний вступ, репресії – це боротьба з ворогами народу, а сусідні країни самі себе обстрілюють.

У цьому глумі та розлюдненні сусідів Росії бере участь не тільки озвіріла телепропаганда, а й ті, хто, як Михайло Стальнухін, наприклад, гамузом називає уряд Естонії нацистами. І це в той час, коли російські солдати просто зараз окупують українські міста так само, як це колись робили нацисти. У відносинах із Росією завжди бракувало ллюдяності, але з початком великої війни навіть видимість нормальності стала неможливою.

І тоді, нарешті, сталася на державному рівні «русофобія», страхи про яку нагнітали всі останні 30 років. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Естонія та союзники вжили низку заходів, щоб убезпечити себе від можливої ​​російської агресії – чи то російських танків, чи російських агентів впливу, замаскованих під співаків і танцюристів. Із метою безпеки та просто гігієни ми заборонили в’їзд низці прислужників тирана Путіна, так само як і його придворним блазням та скоморохам, які прямували до Європи на гастролі.

Відкрита підтримка російської війни стала приносити людям неприємності в суспільстві, аж до розслідування поліцією найбільш розгнузданих закликів Путіну ввести війська або «шльопнути» когось. Уперше за 30 років Естонія і країни Заходу вирішили, що далі так тривати не може, і чи хтось може за це нас засудити?

Що робити?

Як російськмовний громадянин Естонії, вважаю корисним у цій ситуації:

• Визнати обґрунтованість боротьби з російським культурним і політичним впливом і не шукати в цьому підступу абстрактних «русофобів».

• Розірвати будь-які зв’язки з російською державою і натомість розвивати незалежну від Москви місцеву російськомовну ідентичність і культуру.

• Словом і ділом допомагати Україні, яка зазнала неймовірно варварського нападу, до перемоги над Росією.