До знаменитої уфимської гімназії №2 із башкирською мовою викладання відправили кількох учителів, які не володіють башкирською
Найважливішим інструментом лінгвоциду є знецінення функціонуючих інститутів збереження мови. Один із таких інститутів – освіта – як дошкільна, так і шкільна.
Вищій освіті державними мовами Москва так і не дала розвинутися, хоча для цього є всі передумови у кожного з народів Ідель-Уралу. Щодо башкир, то їх, як і татар, просто штучно утримували від університетської освіти – свідомо обмежуючи інтелектуальний і політичний потенціал башкирського народу.
Дошкільна та шкільна освіта башкирською більш-менш ефективно функціонувала у 1990-2010-х роках, завдяки чому башкирська мова зберігалася не лише як духовний скарб народу, а й як засіб комунікації у селах і великих селищах. Як наслідок носії башкирської, внаслідок урбанізації, привозили рідну мову до Уфи й інших великих міст республіки. Вже в Уфі башкирські загальноосвітні навчальні заклади виконували найважливішу функцію – були лінгвістичним садом, у якому башкирські діти-носії мови навчалися пліч-о-пліч із обрусілими уфимськими башкирами, передаючи їм мовні навички та занурюючи у мовне середовище. Неможливо уявити «башкирський сад» без башкирського садівника – педагога, який вирощує майбутнє нації. І тут треба віддати належне башкирським учителям – їм удавалося дуже непогано виконувати свою місію.
Звичайно, ця концепція мала безліч недоліків – проте в умовах колоніального існування це був один із найкращих механізмів збереження народу.
Все описане вище добре усвідомлювали і Москві. Освіта, нехай і скалічена, була останньою перепоною на шляху остаточного обрусіння поневолених народів, і башкир зокрема.
Що можна було знищити відкрито – знищили. Щось залишили для «замилювання очей», а щось намагаються вихолостити. Яскравий приклад башкирські гімназії. Ось в одну з них відправляють працювати відразу кілька російських учителів, які не знають башкирської мови. Результат такої операції нескладно передбачити: вчителі не тільки не вивчать башкирської, але, як це заведено у росіян, вимагатимуть спілкування з ними тільки російською мовою – і від школярів, і від інших педагогів.
До чого це призведе у середньостроковій перспективі? Башкирська гімназія №20 стане ще більше схожою на звичайну російську школу, проте назва, вивіска й інші святкові атрибути залишатимуться башкирськими. У потрібний момент Москва прикриватиметься цією гімназією, як і іншими «башкирськими навчальними закладами»: «Ось помилуйтеся! У нас в Уфі ціла гімназія для башкир, а ви кажете!».
Якщо коротко – в башкирський сад, на місця садівників, запросили Ваньку-тракториста, щоб кілька разів проїхав туди-назад по всіх цих деревцях і палісадниках.
Напишіть відгук