«Для “Хаймарса” всі ви росіяни»: національне питання в умовах війни

У коментарях на нашому Телеграм-каналі час від часу піднімають питання відповідальності представників поневолених Росією народів за участь у військових злочинах російської армії. З одного боку на Україну напала РФ, а не умовна Якутія, але з іншого беззаперечний факт, що далеко не лише етнічні росіяни вбивають, грабують, катують і ґвалтують. Як бути з цим?

Можна сказати, що план імперії спрацював: адже національне питання у тему війни було вплетено спеціально. Воно дуже відволікає від того, хто є основним винуватцем — російська правляча верхівка, яка сформувалася не за національними ознаками, а просто методом негативного відбору.

Оскільки Україна вже 8 років воює з Російською Федерацією, то слід враховувати, що походження комбатантів не має ніякого значення — в будь-якому разі це жива сила РФ. Кремлівські посіпаки — денаціоналізована маса. Вони можуть мати яку завгодно національність, однак воюють за імперію, а не за свої народи.

Усі, хто прийшов вбивати в Україну, — це російські військові. Як і всі, хто свого часу прийшов убивати в Афганістан, були радянськими військовими. Відповідальність України як держави й українців як нації за пролиту «воїнами-інтернаціоналістами» кров в Афганістані — не більша, ніж відповідальність бурятів чи башкирів за те, що відбувається в Україні. І для «Хаймарса», як слушно зауважив один наш підписник, усі ми росіяни.

Заради справедливості також зазначимо: українців, народжених в Україні, у ЗС РФ воює в рази більше, ніж мокшан. Заголовки на кшталт «Українці прокляли свого родича, який керував обстрілами Запорізької області» в українських ЗМІ трапляються доволі часто.

Що вже говорити про етнічних українців, яких у ЗС РФ просто величезна кількість, навіть на командних посадах. Той же Конашенков — чи замислювалися ви про українські корені, які виказує його прізвище?

Це вже не кажучи про мобілізованих та «військових» із «Л/ДНР», які технічно є громадянами України. (Згадаймо лише знамениту «Корсу» — Олену Качуру, колишню заступницю начальника Кіровського районного відділу Донецької міліції, яка в 2014 році зламала присягу і стала командиром «артилерійського реактивного дивізіону ДНР», посмертно отримавши звання Героя Росії — до слова, зайве підтвердження того, що війна йде не з маріонетками, а з їхніми господарями.) Однак чи можна вважати цих «громадян Л/ДНР» українцями і відповідно цю війну громадянською? Запитання риторичне.

Зрозуміло, що українці відчувають ненависть до загарбників і не мають бажання займатися генеалогією окупантів. Зрозуміло, що до опору (зокрема в республіках і регіонах) вони могли б мати інші емоції й інше ставлення. Також відомо, що слова «опозиція» чи «опір» — це не набір букв. Вони щось означають, або мають щось означати — конкретні дії та вчинки.

Поки що, треба чесно визнати, із цим у нас туго. Який напрошується логічний висновок?