Давайте почекаємо, поки саме все розвалиться, щоби без війни? А не розвалиться!

На тлі останніх новин про те, що Курильські острови були визнані українським урядом окупованою частиною Японії або що Україна визнала Ічкерію окупованою Московією державою, багато хто запитує: «Ну і що? Так, “моральна підтримка” потрібна, але вона не впливає ні на що! Усі ці визнання нічого не змінять».

Однак це зовсім не так — важливим є сам прецедент, інформаційний привід. Він важливий як для стороннього спостерігача (він хоча б дізнається, що є така проблема і такий погляд на неї у світі, а також, імовірно, захоче якось допомогти чи принаймні сформує свою певну позицію щодо цієї проблеми), так і для власне внутрішніх спостерігачів, тобто жителів зазначених окупованими територій (бо місцеві зрозуміють, що у своїй боротьбі не самотні і можна розраховувати на якийсь вид підтримки, а окупанти зрозуміють, що їм протистоїть більш ніж один супротивник, і поступово цих супротивників дедалі більше — а це певною мірою демотивує).

«Все змінить лише сила та гроші» — дадуть відповідь деякі з наших читачів. І будуть неправі.

Інформаційна війна ведеться імперією безперервно й у всіх напрямках, тому не можна цю війну не враховувати. Адже саме виграючи її — здобуваєш і своїх прихильників і спонсорів, а значить, і ту саму «силу» і ті «гроші», які «вирішують».

Так, кремлівська влада активно нав’язує думки, що це все марна трата часу: мовляв, СРСР розвалився лише через санкції Заходу, а Російська імперія розвалилася лише тому, що проплачені Німеччиною більшовики влаштували революцію. Однак хоч би який був ступінь іноземного впливу, жодна держава не рветься на шматки зсередини, якщо в ній не зосереджені різнополярні сили. Подивіться на КНДР, Кубу, Еритрею й тому подібні підсанкційні країни. Усі вони існують під впливом санкцій уже кілька поколінь, але це не розвалює їх ізсередини. І не розвалить, бо цей процес потребує наявності сильних національно-визвольних рухів. У Кремлі розуміють, що якщо національні рухи в республіках почнуть активно домагатися незалежності — Кремль, імовірно, не зможе ці республіки втримати. Тому одна з основних стратегій Кремля в тому, щоб місцеве населення сподівалося не на свої сили, а на те, що санкції «розвалять Мордор». Але ні, не розвалять. Ніхто не принесе нам свободу на блюдечку. Ми самі маємо її взяти. Користуючись усією доступною допомогою ззовні — моральною, інформаційною, грошовою, гуманітарною, військовою тощо. Так, ніхто з нас не хоче нової війни і сподівається, що кремлівська недоімперія розвалиться мирно. Але так навряд чи буде бодай тому, що війна вже йде і не припинялася ні на хвилину з моменту окупації наших земель московитами — вони проводять етноцид і геноцид, знищують наші народи потихеньку, поки ми мовчимо.

Вибір між війною і миром навіть не стоїть, оскільки мир лише ілюзія, викликана відсутністю явних бойових дій. Імперії без війн майже ніколи не розпадалися — якщо не відразу розпочнеться гаряча фаза війни, то значить, відкладена на потім — через рік, 5, 10 років, але почнеться. Тому саме до гарячої фази війни треба готуватися. Що краще ми до неї підготуємося, то ймовірніше її уникнути — московити не ризикнуть воювати з тим, хто, на їхню думку, може дати гідну відсіч.