Ціна російського «назавжди»: як кордони Росії стали примарними

Ціна російського «назавжди»: як кордони Росії стали примарними

Про те, як Кремль відчинив «скриньку Пандори», почавши перекроювати кордони в Європі, і які наслідки це може мати для самої імперії, розповів у своїй колонці відомий регіоналіст Вадим Штепа.

Весь світ облетіли відеокадри того, як захоплено, зі сльозами радості зустрічали жителі Херсона своїх визволителів зі Збройних сил України. На цьому тлі опубліковані в Росії офіційні дані результатів референдуму, проведеного окупаційною адміністрацією Херсонської області з 23 по 27 вересня, здаються повним абсурдом. Згідно з цими цифрами, у ньому взяли участь майже 77% мешканців області, і 87% тих, хто проголосував, висловилися за «входження до складу Росії». Але якщо це насправді так, особливо кумедно виглядає, що сьогодні ті самі херсонці рішуче знімають вивішені окупантами вуличні банери «Херсон навіки з Росією».

Звісно, не можна виключати, що якась частина жителів Херсона в умовах окупації під загрозою насильства справді проголосувала за Росію. Але принаймні зовсім неможливо стверджувати, що йдеться про такі гігантські цифри. Опубліковані «результати» – це відверта фальсифікація, типова для всіх російських голосувань останніх 20 років, де незмінно перемагає Путін та його партія влади «Єдина Росія». Просто тепер вони спробували перенести ті самі технології в Україну, але реальні настрої народу спростували цю виставу.

Ще у травні один із лідерів цієї партії Андрій Турчак, відвідавши окупований Херсон, заявив, що «Росія тут назавжди». У липні ці слова повторив фактичний голова адміністрації Путіна Сергій Кирієнко. Але стрімка листопадова втеча окупантів на лівий берег Дніпра зірвала ці імперські амбіції. Особливим розривом із реальністю виглядала реакція путінського прес-секретаря Дмитра Пєскова на відвідування звільненого Херсона президентом України Володимиром Зеленським: «Ви знаєте, що це територія Російської Федерації».

Звільнення Херсона українцями створило безпрецедентну ситуацію: Держдума вже включила Херсонську й інші анексовані області до тексту російської конституції – як «суб’єкти РФ». І виходити з цього глухого кута у сфері міжнародних відносин нинішня влада не збирається – це означало б визнання провалу кремлівської імперської політики.

Схоже, тепер російська конституція, і без того понівечена «обнуленням» термінів Путіна й іншими ідеологічними «поправками» у 2020 році, вже остаточно стає суто пропагандистським документом, який не має до правової сфери жодного відношення.

У попередній статті на тему Херсона, чи може Росія повторити в цьому регіоні «кримський сценарій», я вже зазначав, що путінські радники явно переоцінили «проросійські» настрої місцевого населення. Вони вважали їх подібними до Криму у 2014 році, але не врахували, що за останні 8 років громадянська самосвідомість в Україні різко зросла, і навіть переважно російськомовні херсонці політично асоціюють себе не з Росією, а з Україною.

Звільнення Херсона, жителі якого нібито «проголосували за Росію», ставить низку питань. Не лише про повну нелегітимність електоральних процедур у путінській Росії, а й про неможливість адекватно сприймати будь-які соціологічні опитування. Наприклад, сьогодні Кремль заявляє, що його «спеціальну військову операцію» проти України підтримує «переважна більшість росіян». І деякі західні автори навіщось повторюють цю пропаганду, забувши про те, що в тоталітарних режимах просто не буває ніякої реальної, репрезентативної соціології.

Якщо респондент у Росії на питання соціолога про його ставлення до цих подій прямо виступає проти війни, він ризикує потрапити за свої слова до суду за останнім законом про дискредитацію російської армії. Тому іноземні спостерігачі часто перебувають в ілюзії, ніби «всі росіяни підтримують війну», хоча вони просто вважають за краще не висловлюватись публічно, як це робили за радянських часів. Антивоєнні мітинги та пікети заборонені, але влада також не може організувати якихось масових демонстрацій на підтримку «спецоперації». Такі заходи намагаються проводити у різних містах, але вони дуже нечисленні та примусові, влаштовуються за наказом роботодавців.

Аналітик Джеймстауна та давній експерт із Євразії Пол Гобл точно зауважує: повномасштабна війна проти України та мобілізація викликали таку форму протесту, як небувало масовий результат мешканців Росії за кордон, який становить, за дуже обережними оцінками, вже кілька сотень тисяч людей. Причому найчастіше це люди затребуваних, сучасних професій, які тепер розвиватимуть економіку сусідніх з Росією пострадянських країн (Вірменії, Грузії, Казахстану тощо), тоді як їхня батьківщина зусиллями її влади виявляється у глибшій міжнародній ізоляції.

Втім, своєю анексією Херсона, що провалилася, Кремль фактично зробив примарними і віртуальними всі кордони Росії. Адже якщо це місто було офіційно оголошено «російською територією», то виходить, що Україна у листопаді його «окупувала»? І цей гротеск може призвести до серйозних наслідків.

У багатьох регіонах Росії, особливо в національних республіках, у путінські роки з’явилися схожі вуличні транспаранти: «Башкортостан навіки з Росією», «Дагестан навіки з Росією», «Бурятія навіки з Росією» тощо. Таку ж назву («навіки з Росією») носять раніше пам’ятники в Удмуртії, Мордовії, Адигеї. Вони мали символізувати «вічність» імперії. Але після того, як «вічність» у Херсоні тривала лише кілька місяців, багато жителів російських республік також можуть задуматися про її відносність… Це питання стає тим більш актуальним, що Росія сьогодні активно перетворює жителів цих республік на «гарматне м’ясо».

Втім, ця ситуація вже породжує і нові анекдоти, популярні у соціальних мережах:

Цікаво, якщо у центрі Москви повісити банер «Росія тут назавжди», то що станеться через 3-4 місяці?

Але важливіше й найцікавіше питання – Росія своєю неоімперською експансією сама позбавляє свої межі їхнього міжнародного визнання. Сьогодні територіальній цілісності цієї країни не загрожує жодна інша, але в перспективі, якщо кремлівська «вертикаль» послабшає, ніхто не зможе завадити Китаю приєднати до себе якісь території Сибіру та російського Далекого Сходу. Тим більше, що китайці історично вважають їх «своїми», а на невдоволення Москви цілком у східній манері можуть відповісти: ми лише продовжуємо ваше власне ставлення до міжнародного права.

Корреспондент

Напишіть відгук