Чи бувають «хороші росіяни» серед російських солдатів?

Чи не кожен українець відповість на це запитання так: звісно, бувають – кожен 200-ий росіянин хороший. Але чи настільки все однозначно насправді? Російська пропаганда багато зусиль витрачає на те, щоб викликати емпатію до них, розповідаючи про їхню тяжку долю, доводячи, що вони також жертви – причому об’єктивно вони справді страждають. Чи варто в такому разі жаліти мобілізованих росіян – і тих, хто жаліє мобілізованих росіян? Ось що про це розповідає укранський блогер Мурат Сарсенов.

У цифрову добу ми не можемо вчинити, як чинили французи у 45 – просто перестати спілкуватися з усіма німцями. Ми продовжуємо це робити навіть у найчорніші дні цієї війни. Навіть коли здається, що ми одне одного ненавидимо так шалено, що наші внуки вберуть цю ненависть на глибоко підсвідомому рівні. Зв’язки між Росією й Україною на соціальному рівні вибудовувалися десятиліттями. Країни приречені на сусідство, і навіть якщо Росія після війни розвалиться, те, що від неї залишиться, все одно межуватиме з Україною.

Давайте почну з актуального випадку, слідами якого я і вибрав цю тему. Дискусії про «Дождь» і слова журналіста Олексія Коростельова розгорнулися неабиякі. Я пам’ятаю Олексія ще з випусків програми «Фейк ньюс» із 2020-го, які із задоволенням дивився. Я розповім, що сталося, дам свою оцінку ситуації та потім перейду до загального аналізу.

Для контексту нагадаю, що сталося. В ефірі журналіст телеканалу «Дождь» Олексій Коростельов сказав наступну фразу: «Ми сподіваємося, що багатьом військовослужбовцям, зокрема ми змогли допомогти, наприклад, з оснащенням і просто з елементарними зручностями на фронті».

Чи є це обмовкою? Це не має жодного значення, і я поясню чому. Бачите, симптоматична проблема зовсім не в тому, що він сказав, а в тому, що почалося після. Почалося з його ж виправдань у Телеграм-каналі, де він написав наступне: «Чи шкода мені кинутого всіма голодного мобілізованого (про них ішлося)? Так. Путін красень? Ні. Здається, вододіл проходить десь тут».

У мережі відразу оцінили батьківську турботу Олексія та прозвали тих мобілізованих, про яких він каже, хлопчиками. Дуже лірично і мені така конструкція подобається, її і використовуватиму. Так ось, хлопчиків в окопах, які там мерзнуть, шкода, а ось Путін не красень, бо все це затіяв. Спробуємо побудувати збірний образ цих хлопчиків за результатами їхніх діянь. Сьогодні в Україні розслідується понад 400 справ про тортури щодо російських військових. В Ізюмі чоловік розповів, що його протримали в катівні чотири доби, і відпустили, коли він уже не міг усвідомлювати мук і болю, був готовий на все. Докатували до такого стану, що коли його відпустили, він не був радий, бо хотів померти більше, ніж свободи. У Херсоні інший чоловік сказав, що катували струмом, коли дроти входу та виходу електрики підключені до вух. Він відчував, що мозок плавиться. Півтори хвилини тортур – і непритомнієш. Приходиш до тями – і по новій. І так шість разів. Він каже, що якби щось знав, то точно розповів би.

Загалом у звільненій частині Херсонської області знайшли 9 катівень. Цікаво, що це робили не хлопчики з ФСБ чи Росгвардії, а хлопчики з армії. Мабуть, у перервах між замерзанням в окопах і голодуванням.

Загалом в Україні зараз порушено майже 50 тисяч кримінальних справ щодо військових злочинів російської армії. До речі, судова система зовсім не здатна опрацювати такий обсяг справ і звернень. Та жодна національна судова система не змогла б із таким обсягом упоратися, це надмірне навантаження, яке створює технічні труднощі вже на стадії прийому звернень. І це ще не звільнено Маріуполь, Лисичанськ, Бердянськ і Мелітополь. І зовсім неясно, який спектр системних злочинів усіляких структур відкриється після звільнення Донецька, Луганська та Криму.

З України до Росії вивезено від мільйона двохсот тисяч до півтора мільйона дітей. За даними української прокуратури, переважна більшість вивезена насильно.

В Україні зруйновано понад 10 тисяч житлових будинків. Нагадаю, йдеться про судове діловодство, тобто це будинки, руйнування яких підтверджено фактично. Ще раз, у цьому списку немає Маріуполя, Волновахи, Рубіжного та Сєверодонецька. Й інших міст, стертих із лиця землі.

І ось весь цей абсолютно неймовірний масив військових злочинів, що носить виключно системний характер, усі ці тортури, страти, мародерство – це і є ті хлопчики, яких шкода Коростельову. Звичайно, він не підтримує все це на свідомому рівні. Але хлопчиків шкода. У теплі та затишку, з ситим шлунком ефективність вбивств і руйнувань точно зросла б. Олексій цього, вочевидь, не розуміє. Не розуміють і Котрікадзе, Дзядко та Синдєєва. Не розуміє Кац, Миронов, Жданов. І в мене складається враження, що це нерозуміння теж є абсолютно системним. Вони продовжують розповідати нам про застереження і наголошувати на тому, що жодним чином не спонсорують російську армію.

Я цілком собі припускаю, що є серед військових злочинців ті, хто не мав варіантів відкосити від мобілізації. Наприклад, у Чечні сильно не відкосиш, там це прямо позначиться на сім’ї. Але ми точно знаємо, що подібних одиниці. Добровільна чи покірна мобілізація – це те, що ми всі бачили. Ніяк не примусова. Якщо говорити про примусову мобілізацію, то згадується весняне очищення Луганська від чоловіків. Тоді хапали всіх абсолютно без розбору та винятку. Ми пам’ятаємо ці кадри з полоненими викладачами французької та слюсарями. Більшості з них не пощастило потрапити в полон, їх було вбито. Не пам’ятаю, щоб Коростельов сильно переживав із цього приводу, не пам’ятаю, щоб телеканал «Дождь» збирав їхні історії. Ну, в принципі, логічно, це Україна, а не Росія, яке їм діло, Україна сама має вирішувати свої проблеми.

До речі, в виправдувальному повідомленні Олексія є ще одна фраза, яка мені здалася абсолютно дикою за своїм наративом. Говорячи про хлопчика, якого шкода, і не красеня Путіна, Коростелев припускає, що тонка, і судячи з контексту, ледь помітна грань проходить десь між. Яка грань, він не уточнює. Думаю, мова про банальну людяність. Тобто підтримувати Путіна не людяно, а переживати за мобілізованого цілком собі. Щоби тим, хто сумнівається, спростити розуміння ситуації, я проведу термінологічний трюк і заміню слово «мобілізований» на слово «військовий». Тому що мобілізований, який приїхав до України зі зброєю, – це військовий. Причому за всіма міжнародними та російськими законами. Так от Олексію шкода російських військових. Я тільки-но зачитував вам коротеньку витримку того, що ці військові уособлюють собою. Тобто Коростельов переживає тих, хто холоднокровно скинув бомбу на театр у Маріуполі, де ховалося до шестисот людей. Він переживає за тих, хто розстрілював беззбройних цивільних на вулицях Бучі й Ірпеня. Ні, він скаже, що це не так, і між ними є різниця. Але різниці немає.

Військовий, який замерзає в окопі, якщо раптом отримає екіпірування, спорядження та ситний обід, різко стане тим, хто розстрілює мирних жителів. Якщо ти зі зброєю йдеш в Україну, то ти йдеш із єдиною метою – вбивати українців. Інших цілей немає.

Ось кого шкода Олексію.

І тут цікавий момент. Я за ці дні прочитав багато думок на цю тему. І якщо для українців те, що я зараз сказав – базовий логічний ланцюжок, то ось росіяни в переважній своїй масі Олексію співчувають і здебільшого підтримують. Це, до речі, стосується майже всіх опініон лідерів, яких я встиг прочитати чи послухати. Що це? Масове божевілля? Якийсь новий неохоронний неоліберальний фашизм? Ні, це інша перспектива огляду. Російська. Вона є, і вона кардинально відрізняється від української. На ті самі події ми дивимося з різних боків. І цілком логічно, що бачимо різну картину. Те, що для росіянина 90 тисяч співгромадян загиблих без цілей та сенсу, для українців – 90 тисяч знищених окупантів. І, сперечаючись про актуальні події, ми не повинні цього забувати. Їм дійсно неприємна війна і вони повною мірою усвідомлюють ті наслідки, з якими їхня країна зіткнеться за її підсумками. Вони так само ненавидять Путіна та його оточення, вони також хочуть повернення українських територій під контроль України. Не говоритиму тут за всіх українців, скажу за себе. Особисто я таку позицію вважаю за адекватну. Я зовсім її не дотримуюсь, бо не маю ніякої симпатії до окупантів. Але я й не росіянин. Ще раз, я їхню позицію приймаю. Ба більше, я погоджуюся, що шкода тих, кого намагаються мобілізувати. Правильно роблять ліберали, що намагаються убезпечити росіян від відправлення на фронт. Радять не брати повістку, не йти у військкомат, їхати з країни чи бодай на дачу до бабусі. Але в момент, коли ви не змогли врятувати людину від мобілізації і її відправили вбивати українців, як мені здається, вона має автоматично переходити з категорії «шкода» до категорії «співучасник». Чому вододіл проходить не тут, а між військовим та Путіним – я не знаю. Мені ніколи цього не збагнути.

Путін, росіяни, війна, українці