Чому захоплення нових територій України розбудить відцентрові сили в самій Росії, особливо в національних республіках

Зростання протестних настроїв у Росії завжди відбувається двояким чином: у столицях піднімає голову лібералізм, а в національних республіках — етнонаціоналізм та сепаратизм. Так було під час революції 1917 року, так було у другій половині 80-х, так буде й зараз. У цьому переконаний колишній «кремлівський спічрайтер», відомий політолог Аббас Галлямов. Ось що він говорить.

Не забудуть, не пробачать

Невдоволення Москвою в російських регіонах міцніє вже багато років. Путінська надцентралізація дістала глибинку. Роздратування сильне навіть у російських областях, що вже казати про республіки, в яких додатково присутні ще й етнічний, і релігійний чинники. Вони там завжди об’єктивно існували, а тут ще Кирієнко зі своєю забороною на обов’язкове викладання національних мов у школах підбурив.

Адже національна інтелігенція як цей крок сприйняла? Як те, що Москва, мовляв, «офіційно визнала наші мови мовами другого ґатунку». Російська, мовляв, обов’язкова, а наші тепер ні.

Потім татар образили — заборонили їхньому президенту називатися президентом. Путіну ексклюзиву захотілося. Я бачив фокус-групи з Татарстану, там за такими речами народ дуже уважно спостерігає й обрáзи фіксує — до того ж це не лише татар стосується, значну частину місцевих росіян це теж ображає. Зрозуміло, що з погляду абстрактної уніфікації це, може, й добре, та тільки в реальному житті результат очевидний: жителям Іванівської області, яким гіпотетично все це могло би сподобатися, насправді наплювати, а ось у Татарстані — нове джерело невдоволення.

Зараз у провінції якщо що й поєднує простий народ з елітами, то це якраз їхня спільна ворожість до федерального центру.

У момент, коли все почнеться, єдиним засобом політичного виживання для керівників регіонів стане приєднання до гучного хору антимосковських голосів. Так само, як колись радянські партійні секретарі та «міцні господарники» швидко перекувалися у лідерів «національних відроджень», аналогічним чином вчинять і нинішні путінські «технократи». Кожем’яко під час своєї виборчої кампанії вже спробував, він знає, як це робиться.

Війна та сепаратизм

Я майже чотири роки пропрацював заступником глави адміністрації президента Башкирії і знаю, про що говорю. Хвиля етнонаціоналізму і сепаратизму гряде сильна. Щойно центр достатньо ослабне, так це все і почнеться.

Путін стиснув пружину так сильно, що вона не може не вистрілити.

Мені вже доводилося говорити, що у національних республіках із сприйняттям нинішньої «спецоперації» великі проблеми. Адже там значну частину політики через етнічну призму прийнято сприймати.

Для них це не Росія на Україну напала, а росіяни на українців. Для них це ще один доказ того, що «росіяни — імперський народ», від якого, наскільки можна, краще триматися подалі.

Нині московські керівники анексують чужі території, демонстративно херячи принцип територіальної цілісності держав. Вони самі подають приклад, самі позбавляють себе аргументів у майбутніх суперечках із власними сепаратистами. Вони самі відкрили скриньку Пандори.

І заради чого? Заради того, щоби Чемезов із Мантуровим черговий трильйон освоїли?