Чому Україна є важливим союзником і що маємо зробити ми?

Яскравий виступ українського парламентаря в ПАРЄ про ситуацію на Північному Кавказі спонукає ще раз замислитися про союзників поневолених Москвою народів. Хто може бути серед таких союзників і надавати політичне, військово-технічне, фінансово-економічне та моральне сприяння національним та регіоналістським рухам усередині РФ? Ліга Вільних Націй детально відповіла на це запитання.

Україна – наш потенційний союзник

Чому однією з найважливіших держав-союзників може бути саме Україна? На це є кілька причин.

1. У найближчому майбутньому навряд чи можна очікувати, що держави близьких і споріднених народів (тюркських, фінно-угорських, монгольських), як-от Туреччина, Казахстан, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан, Фінляндія, Угорщина, Естонія і Монголія зможуть публічно чи міжнародний порядок денний теми самовизначення народів РФ. Сьогодні це може робити та держава, яка спалила всі мости з Кремлем – і це саме Україна.

2. Політична карта світу не є константою. Навіть протягом останніх 30 років змінювалися не лише кордони держав, а й виникали нові держави, а колишні зникали з карти. Ймовірно, що майбутнє нових держав буде епохою часткового визнання (англ. Partial Recognition). Найближчим до нас прикладом є Косово. Скажімо, низка впливових країн, включаючи Китай, можуть десятиліттями не визнавати, або взагалі не визнати, незалежність Татарстану, Башкортостану, Бурятії чи Якутії. Однак статус цих нових держав разюче відрізнятиметься від статусу московських маріонеток – Південної Осетії, Абхазії чи ДНР. Визнання незалежності нових держав, що виникли після краху РФ, – сценарій дуже реалістичний для англосаксонських і тюркських та низки європейських держав. Важливо знайти промоутера цієї ідеї. І таким промоутером, який першим визнає незалежність, скажімо, Татарстану чи Козакії, цілком може бути Україна. Це станеться з тих самих причин, з яких Польща першою визнала незалежність самої України.

3. Українці мають не лише багатий досвід боротьби з російським імперіалізмом, а й досвід підтримки та сприяння братам по нещастю. Виступ українського депутата Гончаренка у ПАРЄ – далеко не єдиний приклад такої допомоги. Українці були одним із небагатьох народів, який відправив до Чеченської Республіки Ічкерія не просто окремих бійців, а добровільне поєднання для боротьби на боці чеченців. Українські парламентарі були спостерігачами під час президентських виборів у ЧРІ у 1997 р. Вони організували масштабну гуманітарну місію на підтримку мирних громадян, які постраждали від злочинних дій Москви, а в найскладніші для чеченців часи – евакуювали до України Аллу Дудаєву, дружину першого президента ЧРІ.

4. Незважаючи на всі спроби Росії «обнулити» Україну – після 24 лютого Київ лише набирає політичної ваги і голос українців на світовій арені звучить дедалі голосніше. Виступи чи заяви президента України або міністра закордонних справ сьогодні – це далеко не те, що два роки тому. Весь світ розуміє, що Кремль так і не зміг змінити владу в Україні, усунути Зеленського та знищити Збройні сили України, і це факти, на які всі зважають.

5. Сьогодні й у найближчому майбутньому Україна не здатна надати фінансово-економічну допомогу новим державам, які можуть виникнути на нинішніх територіях РФ. Ситуація ще складніша – має знайтись визначна держава, яка публічно заявить про таку перспективу. Нашій справі необхідний промоутер і адвокат, більш впливовий, ніж Киргизстан, Монголія чи Естонія. Такою державою може стати Україна.

Виходячи з викладеного, на користь національних і регіоналістських рухів шукати різних союзників, і в жодному разі не можна обмежуватися лише Україною. Тут будуть важливими будь-які контакти, зокрема й у політичних колах вищезгаданих Киргизстану, Монголії та Естонії. Однак Україна є реальним і сильним союзником, з яким уже сьогодні необхідно налагоджувати контакти та будувати спільну стратегію дій.

Ми – потенційний союзник України

Виникає резонне запитання: а чи прийме сама Україна нас як союзників? Чи ми реально можемо щось зробити для цього сьогодні?

Так, можемо.

Наприклад, організувати під тим самим будинком ПАРЄ мітинг на підтримку тих чи інших заяв української делегації.

Можемо зробити англомовну виставку під Європарламентом про порушення прав поневолених Кремлем народів, про порушення прав людини.

Можемо зібрати гроші від імені корінних народів РФ і купити, скажімо, автомобіль для фронту чи швидку допомогу для прифронтових районів. Передати такий автомобіль представнику посольства – у присутності преси. Маленький, але дуже символічний і конкретний жест.

Однак це мають бути саме наші ініціативи. Українці не будуть просити у нас цей автомобіль – це важливо саме для нас, для самих національних рухів. Такі акції можуть стати основою для партнерства, що в майбутньому може перерости у союзницькі відносини.