Чому татари виявилися повністю неготовими до сьогоднішніх подій?

І не лише татари — адже ситуація у башкортів, чувашів, удмуртів, марійців, ерзян чи мокшан не краща. Ось що про проблеми та перспективи татарського народу говорить «терорист Сайфуддін татар, який бажає своєму народу свободи».

Насправді причин багато, але я вкажу тут одну з основних.

Ми просто не готувалися до цього. Відповідь дуже проста; можна було б на цьому поставити крапку.

А чому чеченці, на відміну від нас, виявилися готовими? Правильно, бо готувалися.

Так, підготовка завжди випереджає дії чи має випереджати. Це якщо ми не хочемо, як у Шойгу Кунжутійовича.

Найбільша помилка татар — це наша роз’єднаність, і це не секрет. І ми якось не дуже думаємо про взаємодопомогу один одному.

Наприклад, наше політичне крило рухається окремо і зайняте своїми нагальними проблемами.

Військове крило зайняте своїми справами, і їм абсолютно нема діла до політиків.

Комерсанти та представники бізнесу зайняті своїми фінансовими питаннями, вони взагалі далекі від «чудовитих людей», які вирішили протистояти непорушній, на їхній погляд, системі. Принаймні вони так думали раніше, зараз, мабуть, думають більше про мобілізацію.

Тобто у нас три сектори, які мали, по суті, діяти всередині єдиного механізму, а виявилися розкиданими по різних кутках, і кожен зайнятий самовиживанням.

Що було б, якби ці три сектори працювали взаємозв’язково, як єдиний механізм? Так, звучить як фантастика насправді)). Ну, давайте спробуємо помріяти.

Я як представник військового крила можу поділитися проблемами щодо цієї частини.

Наприклад, татари, які зараз перебувають у гарячих точках і беруть участь у бойових діях у різних куточках світу у різних джамаатах (прибираємо з цього списку ІДІЛ; вони нас мало цікавлять). Із якими проблемами вони стикаються і чому вони так розкидані?

Перша проблема — те, що нас залишили без підтримки. Без підтримки моральної, без підтримки політичної, без підтримки фінансової. Від нас відмовились. Коли ми закликали боротися із режимом Путіна силовими методами, на нас повісили ярлик терористів. Добре, трохи згодом ми повернемося до теми тероризму.

Що ж до чеченців, то вони мають повну моральну, політичну та, природно, фінансову підтримку з боку чеченської діаспори в усьому світі.

Вдови татарських моджахедів ледве кінці з кінцями зводять, аби прогодувати сиріт, а вдови чеченських моджахедів живуть у елітних квартирах.

Вони не відмовилися від них і не залишили без підтримки. Взагалі, у чеченців нам багато чого потрібно вчитися. Вони ніколи не зречуться своїх, не будуть звинувачувати і відтинати від свого суспільства, якщо тільки це не стосується зради свого народу.

Вони не відмовилися навіть від Шаміля Басаєва, який організував такі теракти на території РФ, що нашим татарським «терористам» залишається лише мріяти про такі здобутки. Його дію засуджувала вся світова спільнота. Але чеченці не зреклися його, і досі вважають його героєм свого народу.

Звичайно, є винятки із правил, але вони непомітні.

Що в нас у результаті? У результаті нам не вдалося створити міцне татарське військове утворення. Чому? Тому що ми повністю залежали від підтримки тих, чиї підходи до деяких питань докорінно суперечили нашому підходу та розумінню. І в нас було два виходи. Або продовжуєш працювати, ігноруючи свої інтереси на користь інтересів інших, або перестаєш працювати, тим самим залишаючись абсолютно без підтримки та допомоги. Багато хто вибирає перший варіант, бо цього вимагає від нас природа людського буття.

Наразі розглянемо деякі проблеми, з якими стикаються представники політичного крила.

У фінансовому плані, гадаю, вони мають аналогічну ситуацію, навіть не сумніваюсь у цьому. Але як у них справи на політичному фронті? А там я теж не бачу особливих зрушень.

Чому, наприклад, стільки говорять про Кавказ і так мало сказано про наш регіон? Усе дуже просто. У кавказців бачать потенціал, і їхню можливість швидко самоорганізуватися і почати збройний опір у разі виходу ситуації з-під контролю Кремля, бачать у них перспективу. Тому їхнє політичне крило виступає з позиції впевненого в собі гравця, здатного повною мірою на силове протистояння.

Як я писав вище, вони не списали чеченських моджахедів із рахунків, тому що вони свої, не можна їх списувати, бо знали, що прийде той час, коли вони потребуватимуть їх.

А у наших політичних представників немає нічого, окрім гучних слів і надій на мирне здобуття незалежності, без кровопролиття та жертв, на блюдечку з блакитною облямівкою, і нафіг їм потрібні «озброєні терористи».

Так, вони списали те, що не можна було списувати за жодного розклАду. Навіть тільки з простої причини, що вони наші.

А зараз політичному крилу, щоби підтвердити свою легітимність і отримати ширшу підтримку, треба довести й показати, що вони справді можуть щось почати робити і є для цього необхідні ресурси, які вони можуть використати.

А необхідні ресурси для більш широкої підтримки — це людські, які вміють воювати. І це я говорю не з чуток, а за фактом моїх зустрічей і спілкування з деякими представниками певних відомств недружніх Росії країн. І перше запитання з їхнього боку — скільки у вас людських ресурсів, які зможуть розпочати опір у разі потреби? Не «скільки людей прийдуть на форум для обговорення проблем національних республік», а «скільки людей, які готові воювати».

Перейдемо на фінансовий сектор.

Як там справи, я, звісно, не дуже обізнаний, але просто хочу зауважити кілька нюансів.

Наші комерсанти та бізнес-еліта — це найдальші від народу та її інтересів люди. Їм абсолютно начхати, що відбувається навколо і як ущемлюються права їхнього народу. У них абсолютно інші цінності. Натомість із задоволенням відправляють і допомагають, коли їх просять про це, окупованим РФ регіонам, таким як Донбас. У житті не чув і не міг уявити, що там є татари, яким необхідно допомогти.

Ці люди думають, що все їхнє життя протікатиме в незмінному ключі, і не прийде той час, коли їх запитають, де вони були, коли ми потребували їх. А цей день обов’язково настане, ін ша Аллах.

Тепер коротко розглянемо, що буде, якщо ми об’єднаємо ці три вектори в одну систему, яка взаємодіятиме одне з одним і переслідуватиме одну-єдину мету. А саме визволення нашого народу з-під рабства та побудова здорового, тверезого мусульманського суспільства у Татарстані.

По-перше: у нас буде ні від кого не залежний свій фінансовий фонд, від якого живитимуться як політичне крило, так і військове.

По-друге: у представників військового крила з’явиться можливість розпочати повномасштабну підготовку та формування майбутньої національної гвардії, яка буде готова будь-якої миті до виконання своїх обов’язків, якщо раптом росіяни вирішать застосувати силові дії проти нашого народу.

І нарешті, по-третє: у тих, хто зараз просуває інтереси нашого народу на різних міжнародних політичних платформах, буде позиція сильного, здатного у разі потреби почати використовувати силовий метод опору, що додасть їм чимало очок.

Звісно, ​​представники бізнесу запитають: а що нам із цього? А вам те, що у разі розвалу РФ та набуття нами незалежності буде надана повна підтримка з боку держави. І не тільки це. Ви займете заслужене місце в нашому суспільстві, тим самим уникнувши тавра манкурта і боягузливого пристосуванця, якому доля його народу не дорожча, ніж краватка на його шиї.

Це мала частина того, що я хотів би сказати. Письменник з мене, звичайно, не дуже, але все ж таки сподіваюся, що це хоч і небагато, та, можливо, наблизить нас до якоїсь правильної думки. І до дій.