Чому мусульмани Росії не повинні бути лояльними її режиму

Нещодавно ми писали про що намічається у казанському Російському Ісламському Інституті курсі промивання мізків його учнів і викладачів під назвою «Формування загальноросійської громадянської ідентичності мусульман Росії».

Один із читачів «Голосу Ісламу» відвідав цей курс і вирішив поділитися своїми враженнями та роздумами у зв’язку з ним. Наводимо його розповідь повністю.

«Я не полінувався, послухав. Основна думка там звучить, що необхідно вбудовуватися російським мусульманам у російську націю. Зрозуміло, що держави утворюються за національною ознакою і що мусульмани можуть жити і не в мусульманській державі, бувши її громадянами. І справді, є основа в шаріаті, що не можна піднімати бунт, поки мусульманам дозволяється у немусульманських країнах виконувати 5 цілей шаріату: захист релігії, захист життя, здоров’я, честі, майна. І було показано, що російське законодавство не суперечить шаріату, що мусульмани можуть спокійно виконувати свої релігійні обов’язки. Усе це зводиться до лояльності будь-якому правителю.

Інший момент, що яку націю у Росії будують? Говорить Полосін (Алі В’ячеслав Полосін — колишній священик Російської православної церкви, російський мусульманський науковець, який прийняв іслам у 1999 році — Вільний Ідель-Урал), якщо не хочете ставати російською нацією, вам ніхто не забороняє виїхати й отримати громадянство іншої країни. Шаріат цього не забороняє, але, з погляду шаріату, ви повинні враховувати, що ви втрачаєте всі шаріатські права стосовно цієї території, зокрема право спадкування. Наводили приклади зради у тому сенсі, що під час війни не можна за шаріатом переходити на бік ворога, загалом, усі актуальні теми.

Тобто якщо ти росіянин, то ти в будь-якому випадку автоматично підтримуєш війну, щоб її не підтримувати, ти повинен не мати російського громадянства. Виходить так, що якщо ти захочеш виступити на боці України, то повинен мати українське громадянство.

Мені незрозуміло ось що: коли ти себе не відчуваєш частиною ось такої громадянської ідентичності, тобі кажуть — забирайся, мусульманин не може підтримувати бунт проти свого правителя і тим більше мати право на самовизначення та відділення територій, і ті самі мусульмани, які проти втручання в внутрішні справи держави, підтримують втручання своєї країни у справи іншої держави. Нехай тим, хто не відчуває громадянської ідентичності з українською нацією, скажуть, щоб вони забиралися до Росії та ставали росіянами, і нехай території України дадуть спокій. Чому у російського мусульманина не виникає питання, що підтримка агресії Росії — це харам на тих же доводах, які наводять у курсі лекцій з громадянської ідентичності на користь будівництва російської нації?»

Від себе «Голос Ісламу» додав, що автор і ведучий цього курсу Полосін намагається маніпулювати формальними категоріями громадянства як договору, який зобов’язує лише громадянина. Однак замовчує, що в кожному конкретному випадку цей контракт має умови, сформульовані в законі конкретної держави.

Наприклад, Саудівська Аравія — це необмежена монархія, і тому можна сказати, що, отримуючи право в ній жити (громадянство чи підданство іноземцю там усе одно ніхто не дасть), ти з цим погоджуєшся, а якщо не подобається, то їдь до іншої країни.

Добре, але в Росії її основний закон (конституція) зовсім інший. У ньому в першому розділі прописано, що вона є правовою, демократичною та федеративною державою, для якої головною цінністю є людина, її права та свободи. А в другому розділі дуже докладно всі ці права та свободи описані. Включаючи свободу слова, право на мітинги, створення партій, незалежних ЗМІ, релігійний заклик тощо, тощо.

А тепер нехай кожен проведе експеримент — прочитає ці два розділи та скаже, що з них зі свого боку виконує влада, а що ні. Так, бо це те, про що замовчує Полосін — на відміну від таких країн, як Саудівська Аравія, у країнах, що проголосили себе демократичними, закон зобов’язує не лише громадянина, а й владу. І якщо влада свої зобов’язання та права громадянина грубо зневажає, то з громадянина цим знімаються його обов’язки з лояльності до влади. Незалежно від його віросповідання, оскільки закон такої держави не розрізняє громадян за цим принципом.

Тому, як у просторі Ісламського світу, якщо правитель відкинув Шаріат і насаджує куфр, колективним обов’язком мусульман стає усунути його (за необхідності всіх умов, про які ми зараз не говоримо), так у демократичному просторі, до якого себе віднесла Росія прийняттям такої конституції, зневажання правителем основ конституційного ладу держави та прав громадян дає їм загальноприйняте право на повстання.

Тому вся ідеологія «загальноросійської громадянської ідентичності мусульман Росії», що просувається Полосіним, не варта й паперу, на якому написана (хоча й оплачена чималими кремлівськими грантами), навіть не з погляду Ісламу, а з погляду підміни ним сенсу поняття громадянства, що передбачається російською конституцією. Причому важливо підкреслити, що він це чудово знає як людина, яка свого часу відстоювала принципи російської конституції, коли це ще можна було робити, і виступала проти згортання її основ, як-от насадження державної ідеології, піднесення РПЦ над іншими релігіями, скасування федералізму, запровадження націонал-релігійного шовінізму («російського світу») тощо. Але коли все це вже відбулося і перед ним став вибір, йти в опозицію всьому цьому (хоча б мовчазну) або вступати на службу режиму, котрий вчинив це, він обрав друге. І зараз вдає із себе лояльного громадянина, хоча справжній громадянин якраз мав би боротися за відновлення конституційних основ країни проти їхньої влади.

Ще одна полосінська маніпуляція (навмисна, оскільки він це чудово розуміє) полягає в тому, що він ставить російських мусульман у становище якихось іммігрантів, які приїжджають у чужу країну й отримують її громадянство. Хоча вони здебільшого не просто народилися в ній, але народилися на своїх землях, захоплених нею.

І тут постає ще одне питання, яке Полосін старанно оминає.

Взагалі-то в основі, за Шаріатом, якщо мусульманські землі захоплені немусульманською країною, то на мусульман, які не вчинили з них Хіджру, лягає обов’язок їх звільнити.

І теоретично, альтернатива цьому може бути лише одна, яка повертає нас до попереднього. Якби, як про це говорить російська конституція, це було не захоплення Росією мусульманських земель, а їхня добровільна участь у російській федерації на основі самовизначення народів, то тоді можна було б про щось говорити.

Але Полосін чудово знає, що нічого подібного немає, тому що федералізм у Росії розтоптаний, право націй на самовизначення заперечується, президенти республік і конституційні суди скасовані, їхніми головами призначаються московські намісники тощо. Що означає реальність захоплення й окупації мусульманських земель, а не їх добровільної участі у федерації.

Таким чином, ні з погляду конституційних основ самої Росії, зневажених її владою, ні з погляду жителів і вихідців із мусульманських земель, захоплених і окупованих нею (через заперечення її ж власного принципу федералізму) ні про які зобов’язання лояльності мусульман Росії до її режиму не може йти мови.