Черговий найманець із Башкортостану повернувся додому

Приїхав у відпустку, щоб побачити родину. Сім’ю, заради якої поїхав заробляти гроші вбивствами інших людей у чужій країні та проти інтересів Башкортостану. Їх таких багато — тисячі, якщо не десятки тисяч.

Що ж буде з його сім’єю далі, якщо він доживе до кінця війни і якщо його самого після війни не знайдуть українці й не вб’ють чи вивезуть до України для трибуналу?

Багато хто порівняв би з долею гітлерівських солдатів, яких євреї шукали в усьому світі десятиліттями, проте є й інші приклади.

У Камбоджі в 1979 році за підтримки армії В’єтнаму впав тоталітарний режим червоних кхмерів, очолюваний комуністичним маніяком Пол Потом, якого таким кровожерливим і людиноненависницьким виховали в радянській військовій школі.

Армія В’єтнаму теж складалася з комуністів, проте вони були не настільки упоротими, як армії червоних кхмерів, яких робили солдатами з дитинства.

Після війни минуло небагато часу. Багато хто з уцілілих червоних кхмерів і досі спокійно живе у Камбоджі. Проте вони приховують про себе все, що тільки можна. Вони намагаються ні з ким не говорити про своє минуле і не подавати вигляду, що вони тоді жили в цій країні. Переважно вони так і не розкаялися в тому, що влаштували геноцид 3 мільйонів своїх співгромадян, часто вбиваючи навіть власних родичів, які не підтримали ідеї Пол Пота.

Не покаялися, але бояться. Бояться помсти за все. Все життя живуть у постійному страху. І не дарма — періодично їх убивають ті, хто дізнається про їхнє минуле.

Чи буде подібна ситуація у Башкортостані? Найімовірніше, що так. Адже не лише українцям насолили подібні люди — ця війна є війною і проти самого Башкортостану. Проти його прагнення до незалежності та свободи. Питання лише в кількості башкирських громадян, які все своє життя житимуть у страху від своїх учинків.