«Будь-який російський ліберал завжди до самого коріння імперець»: Аркадій Бабченко про ставлення в Росії до корінних народів та уявлення про межі

Де для вас закінчується рідна земля? Питання складне, враховуючи те, що в РФ із пелюшок прищеплюються імперські уявлення про Батьківщину, а кордони імперії час від часу переглядаються. Дуже багато росіян бездумно повторюють пропагандистські гасла, не розуміючи, що відповідати за це може довестися якщо не їхнім дітям, то вже онукам точно. Відомий російський журналіст Аркадій Бабченко, який давно виїхав у безпечне місце, написав про те, як російські ліберали сприймають інші народи, зокрема корінні народи РФ. І відповідно наскільки варто мати справу з такими людьми. Наводимо його розповідь із деякими скороченнями.

Там один російський ліберал вірші написав. Уся російська частина стрічки у цих віршах у мене сьогодні. Море сліз, гори захоплення. Про розрив із Батьківщиною, еміграцію та інші біль російського ліберала від розлучання з берізками.

Дивна річ, про біль евакуаційних поїздів з українськими дітьми я в російських лібералів віршиків не бачив. Ось узагалі жодного. Та й вірно – було б про що писати. Скажете всяку х*йню теж. Хіба це трагедія? А ось коли російський ліберал їде з «Жан-Жака» на Садовому до міста Парижа – ось це справді трагедія.

Ну і про дідів-артилеристів, звісно.

Дед его бравый артиллерист

И героический подводник.

В земли и воды соседних стран

Они не врывались в огне и дыме

Они защищали свой океан,

Красивых жён и места родные.

Ну, як же російському лібералу, що емігрує, без дідів на палицях? Нічого не зрозуміли. Зовсім нічого. Ні за сто днів війни, ні за вісім років війни, ні за триста років війни. Все, бл*дь, зі своїми дідами бігають.

А спитаєш: а що твій дід захищав? Який саме свій океан та місця рідні? Бесарабію в сороковому? Буковину? Галичину у тридцять дев’ятому? Польщу навпіл із Гітлером?

Ох, що там починається… Ох, яке виття стоїть… Можете зайти в коментарі, почитати.

Наглухо, геть-чисто, повністю ненавчувані.

Начебто й визнати, що країна винна, хочеться, щоб п*здюлів разом із ними не отримувати, а ніби і з дідом воювалою по Галичині пройтися й розповісти про його подвиги у захисті «рідної землі».

Бл*дь, а «північні моря» давно вам «рідними краями» стали? Давно у Московії рідні океани з’явилися? А куди карели з саамами з цих ваших рідних північних морів, які бороздили твій батько і тесть із гаслами «За Сталіна» – вони куди поділися? Вепси, наприклад. Де всі ці люди, які ніби жили на ваших «рідних землях» із «красивими дружинами» північних морях?

Океан наш у рідній гавані.

Ок, хер із ними, з вепсами.

Іжора зі славним містом Петербургом як давно вашою рідною землею стала?

На той момент років як двісті?

Рідніше нікуди.

Там ще про Псков та Урал. Ну, це взагалі сама що не є рідна російська земля. Урал. Запитайте парму, комі, вогулів, башкир та інших всяких там самоїдів. Про яких ви вже й згадки не знайдете, не те що мови чи культури.

Ох що там почалося. Поети. Письменники. Творча інтелігенція.

Діііідоооов абідєлі!!!!!

Будь-який. Будь-який російський ліберал. Завжди. До самого коріння. Імперець.

Завжди.

І хочуть вони з Путіним усі завжди одного.

Так, їм не подобаються його способи. Але вони повністю підтримують цю мету.

Велика у всіх сенсах Росія.

Від «рідних північних морів» до «рідної землі Далекосхідної» з вартовими батьківщини.

Ось, не повірите – ще одна пісенька, яка мене з дитинства ставила в глухий кут. Бо мій дід воював на Халхін-Голі. Це я знав із трьох років, скільки себе пам’ятаю. У нашій сім’ї це було святіше за святе.

Дід воював танкістом. На Халхін-Голі. Пісня про екіпаж бойової машини була ніби сімейним гімном.

І ось мозок дитини ніх*я ніяк не міг зрозуміти цей логічний затик: якщо дід родом з України, воював на Халхін-Голі, а живемо ми в Москві – то чому ця земля нам «рідна»?

Здавалося б. Дуже просто. Потрібно сказати лише десяток слів. «Так, наші діди були такими самими. Як і діти. Рівно такими ж загарбниками. Під прапором тирана. На чужій землі. Все в тій же Галичині. Не змінилося нічого. Так, це правда. Так, це так. Так, Росія завжди була, є і буде Імперією. Хоч би який політичний устрій у ній був. Так, ми це зрозуміли, нарешті. І з цього й має початися наше зцілення. З розуміння та визнання цього факту. Що всі наші землі рідні – це землі, завойовані в інших народів. Залиті їхньою кров’ю так, що рідна Червона Поляна, де жило черкеське плем’я, від якого не залишилося ні те, що мови та культури, а навіть і назви, стала називатися Червоною. Отже, Імперія повинна перестати існувати. Народи, підкорені нашими дідами, – здобути свободу. І ми, як російські ліберали, це усвідомлюємо. І повинні докласти цього максимум зусиль».

І все. Просто сказати. Не сходити на ешафот. Не сідати у в’язницю за дідів.

Навіть контрибуції виплачувати ніхто не вимагає.

Просто сказати.

Х*й там!