200 років — саме на стільки московські загарбники відстрочили появу марійського друкарства

Піддані Московського царства білоруси Ян Федорович Рогозов (він же Іван Федоров, він же Іван Федорович) та Петро Мстиславець після закінчення Ягеллонського університету в Кракові навчилися також ремеслу друкарства, яке їм розповів мандрівний друкар Сильвестр — новгородський священик родом зі Львова. Сильвестр мав свою таємну майстерню, оскільки на той час у Московському царстві не дозволялося друкувати книги — щоб московське духовенство не втратило свого заробітку як єдиних книговидавців рукописних книг. Окрім того, вважалося, що читати дозволено лише обраним вельможам і духовенству, а друкарство значно розширювало коло доступу до книг.

Москва не могла дозволити підняти рівень грамотності закріпаченого населення вище за рівень московських царів, які часто самі не вміли ні читати, ні писати. 

Тому, коли Іван і Петро зважилися у 1564 році відкрити свою першу офіційну книгодрукарську майстерню — бояри та духовенство її спалили, навіть попри те, що цар Іван IV зажадав вказати себе ініціатором її відкриття. Переслідування книгодрукарів через політичні причини й організована царем опричнина змусили велику частину друкарів тікати з Московії на територію ВКЛ та до Кримського Ханства.

Після цього друкарство в Московському царстві практично перервалося на 25 років — до 1589, коли цар Московський за допомогою шантажу, тюремного ув’язнення та погроз змусив константинопольського патріарха Єремію II Траноса визнати Московський патріархат під керівництвом Іова. Москва практично повністю завоювала марійські землі, вигравши третю війну з марійцями.

Фактично знищивши початок книгодрукування (1564 р.) у себе в державі, московити зробили все, щоби книгодрукування у марійців з’явилося якомога пізніше. Під час війн із московитами марійцям було не до вивчення нового ремесла, тим більше що для його вивчення довелося би перейти всю територію Московського царства, яке «захищало» марійців від західної цивілізації.

Перші достовірно записані марійські слова відносяться до 1697 року, і записав їх швед із Фінляндії Генріх Бреннер, який подорожував з дипломатичними цілями. З моменту остаточного захоплення марійської території на той час минуло вже 112 років. За 112 років чи жоден московит не поцікавився мовою захопленого ними народу, чи жоден московит не записав його слів, чи будь-які записи були знищені самою Московською державою, яка намагається викорінювати інші мови. Після візиту Бреннера минуло ще 78 років, перш ніж 10 грудня 1775 року не побачила світ перша граматика марійської мови під назвою «Твори, що належать до граматики черемиської мови».

Крім Бреннера, марійську мову вивчали й інші європейські літератори — про неї в європейських країнах за цей час опублікували кілька праць. Тільки Московське царство, а потім і Всеросійська імперія цілих 78 років не звертали ніякої уваги цією мовою, поки кількість вивчених російською мовою марійців досягла тієї критичної маси, що самі марі вже змогли домагатися видання книг рідною мовою.

З 1550-1560-х років, коли Сильвестр, Федорович і Мстиславець у таємній майстерні друкували перші на Московії книги і до 1775-го року, коли була надрукована перша марійська книга — минуло понад 200 років. Якби не Московія, з її заборонами на друкарство, завойовницькими походами проти марійців, асиміляційною політикою тощо, не стояли б на шляху у марі — дуже ймовірно, що марійське друкарство могло з’явитися на 200 років раніше, як і будь-яке інше, наприклад, татарське друкарство, удмуртське, чуваське, ерзянське, мокшанське і т.д. Москва завжди стояла на шляху нашого прогресу, але доводить, що несла його нам.