Про деколонізацію та… будівництво нової школи

Вважається, що люди в національних республіках не готові до ідеї незалежності – отже, й не варто зараз щось робити, треба почекати, коли їхній рівень свідомості стане достатньо високим, а вже тоді піднімати питання про деколонізацію. Хоча зрозуміло, що це шлях у нікуди – адже не знаючи, що таке незалежність, не маючи такого досвіду, люди не можуть почати її хотіти? Звісно, на ситуацію треба впливати. Що ж слід враховувати, коли берешся за справу, успіх якої залежить не від тебе, та й переважна більшість населення за інерцією опиратиметься змінам? Ліга Вільних Націй розповідає про це на дуже простому й дотепному прикладі.

У селі є стара дерев’яна школа, вона благенька і скоро завалиться. Ця школа була побудована ще за царя, за гроші земських зборів. Самотужки село не бралося за будівництво школи. І ось частина селян вирішує самостійно вирішити проблему – звести нову школу. Більшість мешканців селища не вірить у цю ідею, називаючи її утопією, а ініціаторів – фантазерами. Мовляв, дерев’яну ледве збудували – та й то за субвенцію, а самим узагалі ніяк. Та й дітей тепер у селі менше, ніж раніше, та й народ лінивий став, та й як самим такий процес організувати – один за одним висувають скептики свої вагомі докази.

Який найгірший сценарій для маленької групи ентузіастів? Почати сперечатися та переконувати кожного мешканця села, доводячи їм свою правоту. За цими нескінченними суперечками будівництво може просто не розпочатися, а ініціатори зневіряться у своїй ідеї.

Який раціональний підхід? Знайти однодумців і постаратися переконати тих жителів, чия участь критично важлива для будівництва школи: вчителя, багатих селян, людей із досвідом будівельних робіт. Учитель – авторитет у школі та для сімей учнів, він озвучить потреби нової школи та підтримає ідею її будівництва. Багаті селяни – ті, хто може фінансово підтримати. Люди з досвідом будівельних робіт – ті, хто може взяти участь у будівництві. Але це лише крихітна частина від загальної кількості мешканців.

А як же решта? Чи потрібно витрачати сили й енергію на їхнє переконання (нерідко це 90-95% мешканців села)?

Так, підтримка будь-якого соціально значущого починання з боку населення – важлива. Краще із підтримкою, ніж без неї. Проте планувати, фінансувати та будувати буде невелика частина суспільства. Хоч би якими принциповими у своїх переконаннях було 90% населення – вони приєднуються до переможців.

Якщо група наших самостійників (тих, хто вирішив будувати школу самостійно) зможе втілити проект – ніхто вже не слухатиме скептиків. Їхні докази просто будуть нецікаві для оточуючих. Ба більше – все село, за винятком 2-3 ображених сімей, поведе своїх дітей та онуків до нової школи. Адже подітися нікуди! Згодом виявиться, що будівництво нової школи підтримували всі ще на стадії проектування.