Імперське асиміляторство Кремля

Імперське асиміляторство Кремля

Український журналіст Сергі Лащенко у своїй публікації для газети «Дзеркало Тижня» аналізує політику Москви в сфері формування адміністративних кордонів національних республік та автономних округів. Лащенко торкається таких проблем як взаємодія фіно-угорських та тюркських народів Поволжя, створення конфедерації незалежних держав Ідель-Уралу та ліквідацію штучних коридорів: Кудимкарського і Оренбурзького, що відділяють удмуртські землі від земель комі.

Подивіться на карту, де чорною лінією обведено територію розселення народу ерзя в минулому.

Лише близько 20% цієї території опинилися в складі Республіки Мордовія. Але ж північніше, до самої Оки і Волги, також живуть ерзяни!

Карта Ерзянь Мастор
Карта Ерзянь Мастор

Сто років тому вони ще й російської як слід не знали. Символічно, що в центрі цієї території розташоване велике місто Арзамас — спотворене росіянами “Ерзянь Мастор”, що в перекладі означає “Країна Ерзян”. Чому ж більшовики не приєднали цих земель до Мордовської АРСР? Тому що у великих містах там уже панували росіяни… Це така собі “ерзянська Кубань”. Мова трималася лише в селах і хуторах. Але із часом вона могла переміститись і в міста! А кому потрібна неслов’янська національна територія завбільшки з Латвію за якихось двісті кілометрів від Москви? Тим паче що власну “Кубань” мали й мокшани — з південного боку, на території Тамбовської і Пензенської областей.

Так “пощастило” не лише мокшанам і ерзянам. В Афанасьєвському районі Кіровської области зюздинські комі (самоназва “перм’яки”) швидко асимілювалися впродовж XX століття, оскільки не мали навіть того статусу і тих прав, що їх після революції отримали комі-перм’яки і комі-зиряни. Більшовики їх завбачливо відсікли від інших угро-фінських утворень. Очевидно, послугувалися логікою: спробуємо… може, й вийде, якщо промовчать… І все вийшло, бо зюздинці промовчали. 1989 року там налічувалося вже тільки 318 недоасимільованих перм’яків…

Кудимкарський коридор

Відчуваючи загрозливі тенденції, народи Поволжя (правильніше Надволжя) тепер усерйоз обговорюють ідею утворення конфедерації Ідель-Урал. До неї мають увійти: Татарстан, Башкортостан, Удмуртія, Чувашія, Мордовія (або Ерзяно-Мокшанія) і республіка Марій-Ел. Знаєте, це прецедент! Угро-фінські народи готові об’єднатися з тюркськими мусульманами, тільки б зберегти свою культуру! Бо з татарами і башкирами домовитися можна, а от з росіянами…

Судіть самі: 1926 року комі-зиряни на своїй етнічній території становили аж 92% населення! А 2010-го — лише… 22%. Комі-перм’яків 1926 року було 77% (це більше, ніж було українців в Україні на момент проголошення незалежности), а 2002-го — вже 59%… Проте 2005 року російська влада не зупинилася перед ліквідацією Комі-Перм’яцького автономного округу. Хоча 59% це набагато більше, ніж 52% латишів у Латвії! А було саме стільки, коли ця республіка 1991 року проголосила відновлення незалежности. Але ж у росіян саме “государствєнная целєсообразность” визначає рівень порядности. Так ось продовжу: утворився “кудимкарський коридор”, який розмежовував землі угро-фінських народів. До того місто Кудимкар було своєрідною столицею комі-перм’яків, а 2005-го стало звичайним райцентром…

Кудимкарський коридор
Кудимкарський коридор

Кремль завжди відчував потенційні загрози і намагався їх своєчасно ліквідовувати. Свого часу згадані вище комі-зюздинці щільно примикали до єдиного угро-фінського етнічного масиву! З півдня — Удмуртія, зі сходу Комі-Перм’яцький автономний округ. Тепер же, після ліквідації Комі-Перм’яцького автономного округу (проіснував з 1925 р. до 2005-го), географічно Ідель-Урал і Республіку Комі вже не поєднаєш, бо між ними є чисто “великорусский” проміжок. І комі-зюздинці вже не допоможуть, бо асимільовані… А могли б і вони бути “містком”. Принагідно нагадаю, що до 1936 року урізана державність народу комі, яка тоді мала назву “Автономна область комі-зирян”, ще мала вихід до Баренцевого моря. Тобто за сприятливого збігу обставин, якби угро-фінські й тюркські народи об’єдналися задля збереження своєї ідентичности, вони могли б мати чималеньку територію. Конфедерацію протяжністю від Казахстану до Баренцевого моря! І їм могли б, за потреби, допомагати як не норвежці з британцями (з моря), то казахи з півдня.

Оренбурзький коридор

Але ж це “якби”… Росія, на відміну від нас, завжди думає далеко-далеко наперед і ніколи не дрімає, якщо є можливість вдатися до ударного асиміляторства. Це чи не єдина сфера людської діяльности, де росіяни є неперевершеними “трудоголіками”. Свого часу Башкирська Республіка межувала з Казахстаном. Однак Сталін, який остерігався контрреволюційних рецидивів, розумів усю небезпеку спільного башкирсько-казахського кордону. Тому вже 1925 року більшовики виключили Оренбурзьку губернію зі складу радянського Казахстану і передали її до РРФСР. А столицю Казахстану перенесли з Оренбурга до Кзил-Орди. Так виник “оренбурзький коридор”, який розділив дві тюркські республіки. Спочатку цей коридор був

30 кілометрів завширшки. Але Кремль кілька разів “уточнював” кордони. І коридор розширився майже вдвічі.

Оренбурзький коридор
Оренбурзький коридор

Сталінська Конституція зразка 1936 року передбачала право вільного виходу зі складу СРСР. Для реалізації такої можливости республіки повинні мати вихід до кордону з іншими державами. А через наявність Оренбурзького коридора Башкортостан не підпадає під ці критерії. Хоча за своєю територією і населенням він зіставний з багатьма колишніми союзними республіками. Ну і, безумовно, набагато більше підстав для самостійного існування мало б державне об’єднання Ідель-Урал.

Чому це надзвичайно важливо для нас

Сумний досвід угро-фінських народів є повчальним. Хоча й у нас мало місце як “відкушування” (Стародубщина, Таганрог, Придністров’я), так і спроби утворити своєрідні “коридори”. Пам’ятаєте, як свого часу царський уряд намагався утворити Слов’яносербію на Луганщині чи Нову Сербію на території нинішньої Кіровоградщини, аби “розсікти” навпіл суто українські етнічні території і заселити новоутворені анклави прийшлим людом? А як Сталін відрізав Південну Бессарабію від Румунії і передав цю територію Українській РСР? Не з великої любові до українців, звісно. А плекаючи надію, що болгари, албанці, українці й гагаузи Одещини із часом стануть російськомовним населенням. Значно швидше, ніж стали б, перебуваючи в складі Молдови. Тому й утворився своєрідний “коридор” від Білгорода-Дністровського до Дунаю.

Є ще надзвичайно важливий момент. До початку війни з Росією ми не звертали особливої уваги на цілковито аморальну асиміляцію народів Росії. Тепер же переконалися: будь-хто може опинитися “в шкурі” чуваша, марійця чи удмурта.

Ми досі мало висвітлювали саме цей, морально-етичний, аспект існування імперії. Цю разючу різницю в підходах росіян до “свого” і “чужого”. Бо поки що для загалу повної ясности немає. Історія завоювань, імперська тактика московитів у різні історичні часи — це “терра інкогніта” для більшости українців. Ми явно не допрацьовуємо на ідеологічному фронті. А хіба не в схожій ситуації українці Харкова чи Одеси? Тепер з’являється додаткова можливість апелювати до свідомости населення цих міст. Захищаючи українськість, ми істотно поліпшуємо духовну екологію планети. Адже українці ніколи не будуть асиміляторами! Ніколи не змінюватимуть кордонів і ніколи не спровокують війни! Наша ідеологія — самозахист і допомога слабшим. Розповіді про Ідель-Урал повинні супроводжуватись інформацією про стан справ у Маріуполі, Бердянську, Ізмаїлі. Тут ми повинні знайти якомога більше союзників! Рівень поінформованости наших активістів має бути високим. Адже далеко не всі жителі Одеси чи Миколаєва є невиправними імперцями. Дуже багато громадян (особливо українського походження), читаючи про сумну долю народів Росії, відчують огиду до імперської політики асиміляторства. І себе волітимуть ідентифікувати не з “русским миром”, а з Україною. Активно допомагаючи народам Росії, ми автоматично утверджуємо українську Україну.

P.S. Безперечно, пильна увага до того, що робиться в суб’єктах Російської Федерації, може сприйматися як наше втручання у внутрішні справи сусідньої країни. Певен, лунатимуть і “обережні” голоси. Але саме в поєднанні з розкриттям механізмів втручання Кремля в українські справи буде досягнуто оптимального ефекту.

Сергій Лащенко, “Дзеркало Тижня”, Випуск №29, 27 липня-16 серпня

Корреспондент

Напишіть відгук