Через ЄДЕ люди забувають рідну мову

Через ЄДЕ люди забувають рідну мову

Російський портал «Theory & Practice», який спеціалізується на питаннях освіти і саморозвитку, пропонує читачам подумати про роль Єдиного держіспиту в процесі русифікації корінних народів Росії. Журналістка Анна Єкамасова опитала вчителів татарської, чуваської та ерзянської мов, аби зрозуміти чому російська мова стрімко зачищає під себе освітнє поле в Республіках Ідель-Уралу.

У 2018 році в Росії скасували обов’язкове вивчення національних мов – рішення викликало численні протести. При цьому активісти, що виступають за підтримку місцевих мов, визнають, що середовище для їхнього повсякденного використання спустошується – молоді люди швидше вчитимуть англійську як більш перспективну. У цьому частково винні і вчителі, які звично вчать граматиці, а не живому спілкуванню. І «забезпечення навчального процесу» – підручники написані вченими, далекими від шкільної педагогіки, а ЄДЕ змушує відмовлятися від білінґвізму, щоб не допустити на іспитах випадкових мовних помилок, які можуть стати фатальними. T&P обговорили цю складну тему з трьома викладачами національних мов.

Ельза Набіулліна, вчитель татарської мови
Ельза Набіулліна, вчитель татарської мови

2010 року я закінчила факультет татарської філології та історії і пішла працювати за фахом. Зараз викладаю мову в школі і на додаткових курсах, веду рубрику з вивчення татарської на російськомовному радіо.

Для нас [татар] не стоїть вибір – вчити мову чи ні, це природньо. Я народилася і виросла в Казані, більшу частину часу говорю татарською. Коли зі мною говорять російською, я подумки відповідаю татарською. Якщо в магазині бачу, що продавець – татарин або татарка, то, природньо, звернуся до них рідною мовою. Будь-яка людина, що народилася в Татарстані, так чи інакше білінґв – тому, хто не знає місцеву мову хоча б на мінімальному рівні, буде дуже важко. У шкільних класах тільки у 15-20% дітей зовсім немає татарських коренів.

Я намагаюся говорити по-татарськи якомога частіше. Для мене важлива моя національність і історія. Як учитель я мотивую дітей, особливо татар, звертати на це увагу. Знаючи мову, можна докопатися до суті: дізнатися, хто ти і звідки, якими були твої предки. Навіть у прислів’ях, які ми регулярно чуємо, закладений національний менталітет.

Однак за нинішньої системи освіти (заточеної під ЄДЕ) в татарської мови немає майбутнього, тому що цією мовою не складають жодних іспитів.

Батьки забувають, що після ЄДЕ теж є життя, а освіта не закінчується на держіспитах. Школи діляться на татарські (з етнокультурним татарським компонентом. – прим. T&P) і звичайні тільки за документами, предмети на зразок фізики та хімії завжди викладають російською. Винятки – сільські школи. Години татарської в школах зменшують, і це, звичайно, катастрофа.

Чинні підручники татарської писали не вчителі, а вчені, в яких немає досвіду щоденної шкільної практики і спілкування з дітьми.

Тому багатьом педагогам доводиться самим додавати щось до планів уроків. На щастя, два роки тому прийняли рішення випустити нові підручники. Вони, напевно, будуть набагато кращі, завдяки відмінним авторам – багатьох я знаю особисто.

У республіці є татарські канали та телепередачі, але російською інформації набагато більше (ніяких субтитрів або синхронного перекладу до них не передбачено). Те, що я веду на російськомовному радіо десятихвилинну рубрику татарською мовою, – це нонсенс.

Люди, які мають щось проти татарської мови, виступають дуже активно, а на її захист встають одиниці.

Молоді татари присвячують мало уваги рідній мові: російською говорити зручніше і вигідніше. Глобалізація робить свою справу. Проте, звичайно, є певна частина людей, яка згуртувалася після початку протестів, коли Путін виступив проти обов’язкового вивчення національних мов у школах (з 2017 року татарська перестала бути обов’язковим шкільним предметом. – Прим. T&P). Наприклад, мій чоловік раніше був швидше російськомовним, зараз він принципово говорить татарською.

Олександр Блінов, вчитель чуваської мови
Олександр Блінов, вчитель чуваської мови

Років десять тому товариш запитав мене: «Що буде з чуваською через 50 років, якщо ти не говориш зі своєю дитиною цією мовою?». Це питання мене дуже сильно зачепило, тому що я сам закінчив факультет іноземних мов на відділенні французької, викладав не одну іноземну мову. Вирішивши, що збереження чуваської для мене важливе, я вивчив її, отримав додаткову освіту за спеціальністю «вчитель початкових класів» і став викладати рідну мову у першокласників двічі на тиждень. Хоча моя основна робота – керівник приватної школи іноземних мов.

Згодом я став проводити семінари для вчителів чуваської, розповідав, як викладати цікавіше і користуватися комунікативною методикою. Разом з колегами та Міністерством освіти зайнявся розробкою сучасних посібників. Уже зараз готовий підручник для 4-го класу – чекаємо остаточного затвердження перед виходом у школи.

Головна мета в комунікативному підході – розвиток розмовної навички, на відміну від граматичної методики, де більше уваги приділяється вивченню ладу мови (граматиці).

Також ми створили спеціальний сайт, де можна знайти велику бібліотеку, інтерактивний словничок і авдіофайли, які школярі можуть слухати вдома з батьками. Адже в чому основна проблема? Дітям у школі задають домашнє завдання, але російськомовні батьки не можуть їм допомогти, бо не знають, як вимовляються і звучать слова чуваською. Наш сайт багато в чому спрощує це завдання, хоча слід виконати ще великий обсяг роботи. Ми відповідаємо на питання батьків, завантажуємо записи чуваських пісень, підручники-комікси – загалом, все, щоб зацікавити дітей у вивченні чуваської мови.

Загалом, ситуація з рідною мовою в регіоні неоднозначна. Згідно зі статистикою, чувашів – 1,5 мільйона, число мовців – близько мільйона, що чимало. Середовище у нас хороше, а от тенденції – ні.

Через Всеросійську перевірчу роботу в кінці початкової школи, яка проводиться виключно російською, багато батьків (навіть у селах), щоб перестрахуватися, зовсім перестають говорити чуваською вдома. Просто бояться, що дитина не складе іспит.

Після ВПР починаються ОДЕ і ЄДЕ – діти перебувають у постійному стресі і знову ж таки, складають іспити російською.

Ті, хто вибирає вчити чуваську в школі, займаються нею одну або дві години на тиждень – це марно, так мову вивчити неможливо. Навчальні плани змінюють що півроку, вчителі змушені звільнятися. Якщо в школі з’являється можливість додати зайву годину російської чи англійської мови, батьки приймають це з натхненням, чого не можна сказати про чуваську. Багато хто просто виїжджає з реґіону – у нас один з найвищих відсотків міграції, низькі зарплати, більшість чувашів прагнуть в Москву.

Чималу роль у цій ситуації відіграють і педагоги, які 20 років звикли вчити суцільній граматиці.

Ми проводимо для них семінари, намагаємося показати можливості сучасного викладання і комунікативного підходу. Зміни приймають одиниці. І, як правило, віддача у міських викладачів більше, ніж у сільських.

Зараз ведеться агресивна політика (мова йде про скасування обов’язкового вивчення національної мови в республіках. – прим. T&P), згідно з якою найголовніше – це російська мова. Вважається, що знання національної мови може перешкодити вивчення державної. Ми намагаємося показати, що дітей потрібно виховувати білінґвами, активно співпрацюємо з органами влади, але не секрет, що такі ініціативи просунути дуже складно, особливо на рівні Москви. Реґіональні чиновники хоч якось співчувають нашій проблемі. Але якщо не зберігати мову, зникне культура і навіть етнос. Це відбувається по всій Росії і з іншими національностями.

Якщо порівнювати стан національних мов у реґіонах, то, по-перше, потрібно розуміти, що в умовному Татарстані більше грошей, тому для розвитку мови вони можуть зробити більше, ніж ми. Знімати мультфільми про татарську мову, друкувати прекрасні підручники – для всього цього потрібен бюджет.

По-друге, я ось Блінов, поруч зі мною може жити Іванов – як взагалі зрозуміти, що ми чуваші?

У татар навіть у плані імен та прізвищ простіше, а це багато в чому впливає на ідентичність.

Крім того, фіно-угорським народам допомагають Фінляндія і Естонія, татари вчать мову при мечетях, в Туреччині і Казахстані. А чуваську мову ніхто під крила не бере – ми самі за себе.

Алєксандр Данильча, вчитель ерзянської мови

Є два близьких мордовських народи – ерзя і мокша, це приблизно як кабардинці і балкарці. Мокші говорять мокшанською, ерзя – ерзянською.

За даними перепису населення 2010 року, представників ерзянського і мокшанського народів залишилося не більше 744 тисяч осіб. Сама ерзянська мова поширена на території Мордовії та інших регіонів Росії. Ерзя розселені дуже дисперсно: історично в ерзі й мокші були дуже великі групи переселенців. Вони перебралися до великих міст Росії і в країни Балтії.

Я викладаю ерзянську в міському ліцеї вже понад вісім років. До цього закінчив філологічний факультет МДУ ім. Н.П. Огарьова, захистив кандидатську по ерзянській літературі. Професію я вибрав через любов до предмета ще зі шкільних часів. Я сам ерзя за національністю, але вивчив мокшанську мову і тепер викладаю її теж.

Раніше, коли люди компактно проживали в містечках і селах, ерзянською мовою говорили більше. Зараз через внутрішню міграцію та міжнаціональні шлюби починає домінувати російська мова. Навіть якщо обоє з подружжя говорять ерзянською, з дитиною вони почнуть спілкуватися по-російськи, щоб вона спочатку вивчила одну державну мову, а потім вже рідну. Через це мови стає все менше – навіть ті, хто переїжджав цілими сім’ями, вдома розмовляють по-російськи. Це не дивно, адже до 1998 року мова не мала офіційного статусу.

На жаль, багато хто соромиться своєї ідентичності, говорити рідною мовою для них соромно.

Якщо в татарських сім’ях з дитинства привчають до своєї мови і культури, то в ерзянських такого немає. Білінґвальних сімей меншість. В основному люди говорять російською, деякі вчать англійську, і все. Хоча в Європі, де більш розвинена білінґвальна освіта, люди знають по дві-три мови.

У Саранську ерзянську і мокшанську мови викладають з другого по сьомий клас. Кількість годин залежить від конкретної школи: наприклад, у нас у другому і сьомому класі – всього лише годину, з третього по шостий – дві. Зараз багато хто говорить, що програму навчання ерзянської і мокшанської мови вартує продовжити до дев’ятого класу. Ми сподіваємося, що ініціативу схвалять, тому що уроків очевидно недостатньо. В ідеалі потрібно мінімум дві години на тиждень, як вивчаються іноземні мови.

Підручники з ерзянської мови непогані, але однак перші, тому вони потребують коригування й доповнення. Ми з колегами написали програму з вивчення ерзянської мови для учнів 5-7-го класів, її затвердили в Москві. Сподіваємося, що незабаром будемо працювати над оновленими підручниками, куди зможемо додати більше лексики і мовних конструкцій.

На жаль, випускники наших шкіл не говорять рідною мовою через відсутність середовища, хоча розуміють рідну мову.

Ми як можемо, намагаємося прищепити їм любов до мови, пробудити інтерес, запрошуємо на уроки відомих представників ерзі і мокші, щоб вони надихалися і не соромилися свого походження. Серед ерзян і мокшан дійсно багато знаменитих людей: Олександр Овечкін, Світлана Хоркіна, Олексій Нємов. Вони ідентифікують себе як ерзя або мокша, але рідною мовою не говорять.

Анна Єкамасова, «Theory & Practice»

Корреспондент

Напишіть відгук