Раніше чи пізніше надзвичайна ситуація мала статися

Щодо виявлення хлорорганіки в російській нафті. Коментар для «Вільного Ідель-Уралу» Михайла Гончара, президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» (Україна), колишнього заступника голови правління ВАТ «Укртранснафта».

Надзвичайна ситуація в системі російської «Транснефти» має всі ознаки рукотворної катастрофи, масштаби якої можна буде об’єктивно оцінити тільки в разі проведення незалежного міжнародного аудиту. І справа тут не стільки в трубах, скільки у тому, що і звідки туди закачували при повній безконтрольності або навпаки – умисних діях у змові керівництва «Транснефти» з провідними нафтовидобувними компаніями, які користуються послугами трубопровідного транспорту, як найдешевшими при проведенні експортних операцій, що забезпечує максимізацію прибутку.

Перевірка нафтотранспортної системи російського монополіста мало що покаже, там все очистять і зачистять, залишивши сліди хлорорганіки тільки на вузлі «Самаратранснефть-Терминал», де вони і повинні бути згідно з офіційною версією надзвичайної ситуації. Звісно, на ній треба провести аудит, адже очевидно, що «Транснефть» порушує свою ж багаторічну практику заборони на доступ до труби вантажовідправникам у разі відхилення показників їх сировини від технічних вимог до трубопровідного транспортування. «Транснефть» завжди відправляла таких вантажовідправників на російську залізницю (РЖД). Але залізничне транспортування нафти – дуже дороге задоволення, що залишає менше прибутку нафтовим компаніям. А тому вони всіма правдами і неправдами прагнуть отримати доступ до труби. Багато в чому на цьому будується особистий бізнес менеджменту нафтотранспортної монополії.

Аудиту підлягають родовища Урало-Поволжя. Золотий вік нафти Татарстану, Башкортостану та Удмуртії, що почався у воєнні 40-ві роки ХХ століття, позаду. Родовища Урало-Поволжя були виснажені вже на початку ХХІ століття. Але сучасні технології дозволяють отримувати залишкові ресурси. Однак, це якщо застосовувати технології з розумом, а не заради отримання швидкого прибутку, а далі – трава не рости. Саме таким підходом, очевидно, керувалося федеральне Міністерство енергетики Росії, коли своїм наказом №228 від 5 травня 2012 року зняло заборону на використання хлорорганічних сполук, яка діяла з 2001 року. В умовах західних санкцій проти Росії, введених через окупацію путінським режимом українського Криму і вторгнення на Донбас, Москва втратила доступ до високоякісного сервісу європейських та американських компаній. Тому стали займатися «імпортозаміщенням» в особливо великих розмірах.

Раніше чи пізніше надзвичайна ситуація мала статися. Ось вона і сталася. Але те, що нам показують, є лише вершиною айсберга. У Москві давно знають про проблему погіршення якості російської експортної суміші. Навіть були комплекси пропозицій, суть яких зводилася лише до того, щоб виділити більш якісну нафту Західного Сибіру в окремий потік, а високосірчану нафту з виснажених родовищ Урало-Поволжя транспортувати на експорт і продавати з великими знижками. Але такий підхід буде означати катастрофу для нафтозалежних економік Татарстану, Башкортостану та Удмуртії, оскільки тоді одержувані доходи, а точніше те, що від них залишиться після вилучення своєї частки прибутку нафтовими компаніями і виведення їх в офшори, а також сплати федеральних податків, не будуть покривати на місцевому рівні витрати із видобутку та підтримки екологічних стандартів.

Отже, необхідно розібратися в тому, що сталося, залучаючи незалежний міжнародний аудит. За результатами аудиту, нафтові компанії, які використовували хлорорганіку з порушенням технології, мають бути притягнуті до відповідальності і сплатити компенсації. В іншому випадку, вони просто під тим чи іншим приводом згорнуть свою діяльність і кинуть виснажені родовища напризволяще місцевій владі, для якої це стане каменем на шиї. Золотий вік нафти Урало-Поволжя обернеться століттям економічного занепаду і соціальної депресії для народів Татарстану, Башкортостану та Удмуртії.