Ця тема конфліктна, психологічно дуже некомфортна, в тому числі для мене

Не можу не думати про мучеництво Альберта Разіна і, щоб хоч якось примиритися, пишу цей довгий і важкий для мене текст.

Прихильники колоніяльної моделі розробляють тепер версію про те, що Альберт Разін спалив себе у нападі божевілля. Журналістів просять не фокусуватися на темі, стихійно повсталий меморіял оперативно знищили (представники місцевого російськомовного креативного класу запитують, а що ще робити зі “смітником”).

Співробітники комунальних служб постійно викидають квіти і портрети Альберта Разіна з площі перед Державною Радою Удмуртії. Однак удмуртські активісти несуть все нові й нові букети.
Співробітники комунальних служб постійно викидають квіти і портрети Альберта Разіна з площі перед Державною Радою Удмуртії. Однак удмуртські активісти несуть все нові й нові букети.

Є інтерв’ю, записане з Разіним перед самоспаленням на тому ж місці і з тими ж плакатами. В ясному розумі він викладає свою дуже помірну програму, розумно говорить про необхідність термінових і цілком реалізованих змін у політиці щодо удмуртського та інших корінних народів. Він уже знає, як вчинить, і я не повірив очам, побачивши, наскільки він при цьому спокійний і холодний. Думаю, так розважливо поводяться ті, хто добре усвідомлює, що робить і навіщо.

Що я зараз можу зробити — це сказати про те, про що рідко говорять російською мовою, тому що ця тема конфліктна, психологічно дуже некомфортна, в тому числі для мене, і табуювання майже повсюдно за межами інформаційного ґетто корінних народів. Але вважаймо, що самоспалення Альберта Разіна приперло мене до стінки і відкрило трошки альтернативну гілку реальності.

Останнє інтерв’ю Альберта Разіна (рос.)

Є світ корінних народів, який акція Разіна емоційно підірвала, багато пишуть, що це точка неповернення. З тих же причин, що й Альберт Разін, спалюють себе уйгури в Китаї, а Китай – це дуже страшна держава, і нездорово для РФ йти з нею через кому. Я знаю, що у багатьох ці емоції викликають подив. Очевидно, ви погано уявляєте, що значить постійно перебувати в розірваному стані і вибирати між двома варіянтами: або жити з дуже непрестижною, у багатьох відношеннях стигматизованою ідентичністю, свідомо ставити себе на щабель нижче, зі стелею прямо над головою, або ж прикидатися перед собою, що цієї ідентичності немає, але відчувати при цьому, ніби у тебе вирвали частину душі, вийняли горокракс.

Наскільки я знаю, з усіх моїх численних родичів по обох лініях немає нікого молодшого за мене, хто говорив би чуваською і мав би чуваську ідентичність (сподіваюся, поки мій син не підросте). При цьому в нас півторамільйонний народ, але така ситуація дуже типова, ми дивимося вперед і бачимо прірву, живемо з відчуттям Раґнарока. Хто свідомо асимілювався – ну, молодці. Переді мною такий варіянт не стояв, тому що я впертий і, якщо мені пояснюють по-поганому, мої переконання лише міцнішають. Тому коли у воркутинській, де я жив у дитинстві, молодшій школі старшокласники, які нічого про мене не знали, намагалися грати в расизм, порівнюючи мене з оленярями, що іноді відвідували наше селище, я не ображався і думав: добре, значить ці оленярі хороші хлопці, мені не шкода себе з ними асоціювати, аби не з вами. Або коли влітку, в селі, мене брали на наші поминальні обряди нехрещених чувашів, біля наших дерев’яних могильних стовпів замість хрестів, і я переживав досвід трансцендентного, а потім хотів дізнатися про це більше – і найбільш доступною була інформація про те, що РПЦ закликає знищувати (і завдяки спайці з владою знищує) нашу віру, кваліфікуючи її, буквально, як деструктивну тоталітарну секту, десь між марійською вірою і сатанізмом, я думав: добре, значить, чуваська або марійська віра, сатанізм або атеїзм – все ж краще, ніж ви.

Андреас Каппелер, автор недавньої і найкращої спроби написати історію чувашів, з точним підзаголовком Ein Volk im Schatten der Geschichte («Народ у тіні історії»), користується формулюванням “маргіналізувати меншість” (застосувати й до інших народів). Системна маргіналізація – наслідок тривалої політичної, культурної та економічної дискримінації (наприклад, економічне розорення за часів Російської імперії ставало через анти-“язичницькі” гоніння значно ширших масштабів, ніж навіть у татар, не кажучи вже про російське селянство). Тепер, у секулярному світі, де основним маркером ідентичності є мова, перш за все, на мову спрямована й сама стратегія маргіналізації.

Маргіналізація створює зовнішні перепони, через які досягати всього в рази складніше, а також і внутрішні самообмеження. У соціяльному і культурному плані вона пояснює, чому нам так важко виходити з тіні. У моральному – мені ніхто ніколи так і не зміг пояснити, чому моя самоідентифікація, не гарна й не погана, і звідси похідне бажання без сорому використовувати свою мову за межами своєї кімнати заслуговують глуму й політики держави, що саме таку реакцію і провокує.

У наших умовах дуже легко впасти в самозвинувачення, сприймати свою ідентичність як тягар і атавізм, з яким не пощастило жити, і дуже багато саме так і роблять. Але є люди, які влаштували свої суспільства набагато краще, ніж ви, живуть багатше і щасливіше, і вони кажуть нам, що якраз із нами все гаразд, ми не фріки, ідентичність не передбачає сама по собі, що ми належимо до чогось дурного, дрімучого і такого, що не має права на існування. Каталонці мені брати, баски мені брати. Фіни й угорці мені брати, які нагадують нам про це і намагаються зараз осмислити те, що відбулося. (Моя любов до носіїв ідентичності «лінгвіст» і тих небагатьох з інших краян, хто здатний нас розуміти і відчувати з нами солідарність.)

Поряд із цим світом є паралельна реальність умовної Медузи, де про самоспалення Альберта Разіна вийшло дві коротких новини, причому про його смерть повідомлялося оновленням до першої. Цікаво, чи багато в Росії чисто ідеологічних повісток, за які людина готова спалити себе. Добре мати в середовищі московської хіпстоти людей близьких настільки, що вони можуть щиро транслювати її логіку. Мені спробували пояснити: «Це для нас приблизно те ж саме, що проблема голодуючих Африки». Ви, хлопці, визначтеся, або для вас мільйони ваших співгромадян – це не голодуючі Африки, або, що вже тоді, боріться за скасування статті 280.1 КК РФ.

Розповім трохи про моє недовге існування в середовищі московської хіпстоти. «Не ображайся, не маю нічого проти, просто у вас назва смішна. Це ж майже як чукчі». Імена теж смішні. З’явитися на світлині на тлі чуваського прапора, майже єдине, що мені залишилося, – ще смішніше. Спроби познущатися з використання Facebook для того, щоб комунікуювати своєю мовою з тими небагатьма, з ким я ще можу, у виконанні поборників толерантності в усьому іншому. Ви це вже не пам’ятаєте, я пам’ятаю. Я майже не вірю, що інклюзивність в цьому питанні можлива в РФ у найближчі десятиліття, і це якраз ті десятиліття, коли питання може відпасти саме собою. У цьому сенсі мені що Путін, що Навальний. Про штаб Навального знаю напевно, що, якщо поставити питання про те, чи можна використовувати в діяльності місцевого штабу мову народу, який в регіоні становить дві третини населення, відповідь: не рекомендується, ми не хочемо з цим асоціюватися. Тому я ні до кого не лояльний, ні на кого не сподіваюся і розумію, що диво станеться, тільки якщо ми самі себе витягнемо з болота за волосся, всупереч відсталому суспільному мейнстріму в РФ і солідарного з ним апарату державного насильства.

Алєксандр Савєльєв, вчений-лінгвіст, Республіка Татарстан

admin

Напишіть відгук