Татарин, якого катували струмом, визнав себе терористом
Айрат Ситдіков, засуджений у справі «Чистопольського джамаата» (визнаний на території Росії терористичною організацією), написав листа до редакції “Idel.Реалии”, в якому розповів про тортури в період з грудня 2013-го по лютий 2014 року. Він стверджує, що на нього та інших засуджених чинився психологічний і фізичний тиск з боку оперативних працівників УБОЗу Нижньокамська і Набережних Човнів. Після цього оперативники змушували дати свідчення та іноді їм це вдавалося.
Айрат Ситдіков утримується з жовтня 2017 року у виправній колонії в Новочебоксарську. 23 березня 2017 року Приволзький окружний військовий суд завершив справу “Чистопольського джамаата”. Всі дев’ять фігурантів визнані винними в серії підпалів церков, запусках ракет у “Нижньокамськнафтохім” і закладці бомб в Білярську. Вони отримали від 16 до 24 років суворого режиму. Ситдіков отримав 19 років.
Восени минулого року стало відомо, що Європейський суд з прав людини ознайомився зі скаргою Айрата Ситдікова. Ще в кінці 2013 року, коли його і ще кількох пізніше засуджених затримали співробітники правоохоронних органів, він заявив про тортури. Це зробили ще кілька затриманих. Після перевірки слідчими йому відмовили в порушенні справи, а суди тільки підтвердили це рішення.
– Після поліграфа мене вивели з кабінету, попросили почекати в коридорі. Через п’ять хвилин залетіли співробітники в масках, вдягнули мені мішок на голову, скрутили руки та вивели на вулицю. Там посадили в якусь машину і повезли в незрозумілому напрямку. Їхали ми хвилин 15, чую відкриваються ворота, заїхали на якусь територію, потім завели в приміщення. Я думаю, що мене в цей момент передали якимось іншим співробітникам. Ті відразу поклали мене на підлогу, скрутили мотузками так, що ноги торкалися вух. Почали катувати струмом – кілька годин стискачі під’єднювали до статевих органів, вух і зубів.
При цьому вони говорили мені, що я – терорист. Їм не потрібно було в цей момент зі мною говорити, тільки те, щоб я підписав всі їхні документи. Я здався і погодився на це. Вони стали погрожувати й говорити, щоб я не посмів дати задню у слідчого.
Мене привезли до будівлі УВС Нижньокамська, там був керівник слідчої групи, лейтенант юстиції Ільшат Тухватуллін. Запитав мене, чи готовий я дати свідчення. Я кивнув. Я не знав, що мені потрібно говорити, сказав їм тільки ПІБ і дату народження. Слідчий став сам друкувати мої свідчення і промовляти їх вголос. Я сидів і кивав.
Щойно він закінчив, зайшла адвокат. Якась Ольга Проніна. До цього у мене був інший захисник, але мені сказали від нього відмовитися. Я попросив поговорити з адвокатом, але мені відмовили, сказавши, що спочатку треба було підписати свідчення. Думаю, що все це з адвокатом було спеціально підлаштовано.
Це все було 12 грудня. Мене не відпустили з кабінету, всю ніч я провів з оперативниками. Вони змушували мене вивчити всі мої свідчення, щоб вони були правдоподібними з моїх уст. Вони мене як школяра перевіряли.
Уранці повезли на місце запуску ракет, щоб я все «показав». Трохи пізніше з’явився репортаж на «Ефірі», де я стою і розповідаю про ракети. 13 грудня мене нарешті відпустили в камеру.
Напишіть відгук