Новий гучний розстріл
У російській армії стався новий гучний розстріл. У закритому військовому селищі Гірське в Забайкальському краї солдат-строковик Раміль Шамсутдінов із тюменського села Вагай під час вечірньої зміни караулу розстріляв на смерть із табельного автомата вісьмох товаришів по службі, а ще двох тяжко поранив.
Він встиг витратити два повні магазини, перш ніж його затримали. Вбивця сказав лише, що не шкодує про те, що сталося. Серед убитих і поранених виявилися два офіцери і вісім рядових та сержантів.
Міністерство оборони Росії одразу ж озвучило офіційну версію того, що сталося: «За попередніми даними з місця випадку, дії військовослужбовця могли статися на ґрунті нервового зриву, спричиненого особистими обставинами, не пов’язаними з проходженням військової служби». Мовляв, військове відомство тут ні до чого. Хлопця дівчина покинула, не дочекалася – ось у нього дах і знесло! Що ж, таке в армії дійсно буває. Тільки версії про нервовий зрив суперечать слова Шамсутдінова про те, що він ні про що не шкодує. Після нервового зриву люди зазвичай, навпаки, перебувають у жаху від усвідомлення того, що щойно скоїли. А тут дії солдата виглядають цілком прорахованими і холоднокровними. Спочатку пристебнув до автомата магазин, потім перш за все загасив обох офіцерів, аби позбавити караул, що залишився, командування, а після цього почав спокійно розстрілювати рядовий і сержантський склад, серед якого були як строковики, так і контрактники. Причому під час стрільби Шамсутдінов встиг поміняти магазин, але під час цієї вимушеної перерви у веденні вогню ніхто не встиг його знешкодити. І тільки розстрілявши обидва магазини, стрілець здався без опору. Отже, Раміль діяв холоднокровно, вміло, із солдатською кмітливістю. Недаремно, за низкою свідчень, він дуже хотів піти служити і потім збирався залишитися на контракт. А до армії їздив до військово-патріотичних таборів. Можуть же, якщо захочуть! Інша справа, що від цієї кмітливості гинуть не вороги які-небудь, а ті товариші по службі і співвітчизники, які принаймні на смерть за свою провину не заслуговували.
Але з’являється дедалі більше свідчень того, що всі загиблі або принаймні більшість із них певною мірою були самі винні у своїй загибелі. Більшість російських ЗМІ схиляються до думки, що трагедія в Гірському сталася через нестатутні взаємини, тобто різного роду «дідівщину», якої, за запевненням міністра оборони Сергія Шойгу, в російській армії давно вже немає. Проте випадок із Шамсутдіновим, як уявляється, доводить, що «дідівщина» жива-живісінька і з російських військ нікуди не поділася. Рядового Раміля Шамсутдінова, який відкрив стрілянину, могли переслідувати через його татарську національність. За іншими даними, товариші по службі вимагали у нього гроші. За третьою версією, офіцери в частині, де служив убивця, зокрема один із загиблих, знущалися із солдатів і обкладали їх поборами.
Колишній солдат-строковик тієї військової частини, розташованої в Гірському, Дмитро Д. так оцінив трагедію, що сталася, в інтерв’ю тюменському сайту 72.ru: «Я припускаю, що це пов’язано зі старшим лейтенантом Данилом П’янковим (убитий Шамсутдіновим. – Б. С.). Під час моєї служби кілька років тому, коли ми йшли в караул, він постійно вимагав, аби ми йому купили щось поїсти. Він постійно всіх принижував, він був [нецензурна лайка], по-іншому його не можу назвати». За словами Дмитра, коли він заступив у свій перший караул, йому не давали спати чотири ночі поспіль і змушували вивчати статут. За словами колишнього солдата, був і ще один інцидент: П’янков сам провинився і зігнав злість на солдатах – змусив їх п’ять годин підряд знімати і надівати костюм хімічного, біологічного і радіаційного захисту з протигазом (загальновійськовий захисний комплект). Дмитро не засуджує Раміля: «Я хлопця взагалі не виню. Я розумію, що він просто не витримав такого». У мережі з’явилися й інші факти «дідівщини» в частинах, розташованих у Забайкальському краї. І нібито в ході попередньої перевірки слідчі підтвердили існування нестатутних взаємин в охоронному батальйоні, в якому служив Шамсутдінов. І батько Раміля Салім Шамсутдінов схильний у всьому звинувачувати дідівщину: «Я працював в УМВС, знаю, як ця система працює».
Щодо П’янкова мені згадалася розповідь однієї людини, з якою познайомився на військових зборах. Він згадував, як його дід, який захищав 1941-го Москву, пригадував, як у військовому училищі йому пояснювали: «Як командир ви маєте право змусити солдата виконувати наказ усіма засобами, зокрема і з застосуванням зброї. Але не забувайте, що у солдата теж є зброя і він теж може її застосувати, а що з ним буде потім, вас уже хвилювати не буде». Схоже, батьки-командири, які знущалися із солдатів або, як мінімум, заохочували нестатутні стосунки, так само як і товариші по службі, що знущалися з Раміля, забули, що у нього теж є зброя і він її може застосувати. І сталася трагедія. Взагалі, складається враження, що наразі взаємини між офіцерами і солдатами приблизно такі самі, якими вони були в російській армії 1917 року, особливо після корніловського заколоту, коли під час атаки офіцери мали всі шанси отримати кулю в спину від своїх підлеглих.
Селище Гірське цікаве ще тим, що там повинна дислокуватися 3-тя ракетна бригада, на озброєння якої повинні надійти оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер». Не можна виключити, що там є і ядерні боєголовки. А, як правило, якщо в одній частині в гарнізоні «дідівщина» є, вона є й у всіх інших частинах і підрозділах. Лише уявімо собі, що в недалекому майбутньому «молоді», зацьковані «дідами» і командирами, захочуть відвести душу і пальнути з «Іскандера» по якому-небудь із довколишніх штабів! Офіцери ж у Гірському, як видається, займаються не навчанням підлеглих, а зігнанням на них власних садистських комплексів. Нічне зубріння статуту караульної служби і п’ятигодинні вправи з ЗЗК до реальної бойової підготовки жодного стосунку не мають. Якщо ти хочеш провести навчання з тими самими ЗЗК, то це треба робити в полі, на полігоні і з конкретним сценарієм ворожої хімічної або іншої атаки, а не за допомогою тупої муштри в казармі. Бійня в Гірському – ще один доказ того, що сучасна російська армія тяжко хвора.
Зараз у соцмережах можна зустріти приблизно такі думки про справу Шамсутдінова: дуже сподіваюся, що ніхто з невинних не постраждав. Ми наразі не знаємо, а може, й ніколи не дізнаємось, чи всі із загиблих і тяжкопоранених знущалися із забайкальського стрільця. Але навіть якщо візьмемо гірший варіант, що всі. Чи заслуговували на смерть вони? Ясна річ, ні. Офіцерів просто треба було б звільнити з армії, а солдатів покарати гауптвахтою і перевести в інші гарнізони. Або, якщо йшлося про якісь більш серйозні правопорушення, на кшталт побоїв із тяжкими наслідками, зґвалтувань, здирства і т. п., то і солдатів, і офіцерів треба було направити на пару років до дисциплінарного батальйону або на більш тривалий термін до виправно-трудового табору, проте, звичайно ж, не вбивати. З іншого боку, таких суворих заходів вищестояще командування до «дідів» і офіцерів, які співпрацюють із ними, якби не сталося розстрілу, ніколи не застосовувало б, а в кращому разі обмежилося б гауптвахтою і переведенням до інших частин. Я б, до речі, на місці російського міністерства оборони гарнізон у Гірському взагалі розформував і «Іскандери» та ядерні боєголовки, якщо вони там є, з Гірського прибрав би в найкоротший термін.
Тепер у Раміля Шамсутдінова лише два варіанти долі: або його засудять до довічного ув’язнення, або визнають неосудним і відправлять на примусове психіатричне лікування. Останній варіант, швидше за все, є найкращим для Міністерства оборони, оскільки все, що сталося, можна буде списати на психічний розлад новобранця, а не на хворі місця російської армії. Та ось біда, коли Шамсутдінова призивали, то поставили 2-гу групу нервово-психологічної стійкості, що означає, що зірватися він може лише за умови тривалого перебування в екстремальній ситуації без допомоги психолога. Тому майбутньому вбивці довірили виконувати завдання з використання зброї і боєприпасів. Зараз усе можуть звалити на медкомісію Казанського військкомату, хоча тоді теж постане питання: а чому психічно неврівноважених людей призивають в армію і довіряють їм бойову зброю? Але поки що всі дії бійця виглядають цілком усвідомленими, і неосудним психом його можуть визнати, лише виходячи з політичних міркувань, аби приховати справжні причини чергової трагедії в російській армії.
Борис Соколов, професор, Москва – газета “День” – №197, (2019)
Напишіть відгук