За свободу не торгуються

з нагоди 28-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет Республіки Татарстан

30 серпня дотепер лишається важливим і знаковим днем для татар. Для одних – це свято, можливість усією родиною взяти участь у масових розважальних заходах, згадати про минуле, відчути себе частиною татарського народу, відчути себе татарстанцем. Для інших – це національний день роботи над помилками. 

Самоаналіз був і залишається складним і навіть болісним процесом. Визнавати свої помилки, а відтак робити зусилля до їх виправлення – завдання, що під силу лише сильним особистостям, згуртованим і організованим спільнотам. 

Ще дотепер не всі татари готові визнати очевидне: Татарстан став бензоколонкою Москви, а татари –добривом для російської нації. 

Татарська еліта вдалась до свідомої самоцензури: «Так судилося. Ми були не готові до свободи, ми були не готові до власної державності. Нам не пощастило з географічним розташуванням, нам не пощастило з сусідами…». 

У 1990-1994 рр., обираючи між свободою і тутирмою, керівництво Татарстану обрало тутирму. Довгі роки Шаймієв і Мінніханов втішали нас: ми не піддались на провокації радикалів, ми відмовились від незалежності… проте у нас унікальний статус, у нас ексклюзивний договір з федеральним центром, у нас державна мова, що обов’язкова до вивчення в республіці і т.д. Сьогодні від цієї «тутирми» лишився лише куций «хвостик» – посада Президента Республіки Татарстан. Тепер вже зрозуміло, що і цей ковбасний хвостик московський кіт проковтне у 2020 році.

Воістину: народ, що між тутирмою і свободою обирає тутирму – не матиме ні одного, ні іншого. Щойно татари підносять очі до неба – нас одразу лякають всіма страшилками світу. Мовляв, свобода і гідність – це не для вас, татари… ваша доля – вічне і сите рабство на московській бензоколонці. Пригадуєте: «А в тюрьме сейчас ужин, макароны»? Нам пропонують триразове харчування у тюремній камері, лякаючи тим, що за тюремним муром вирує заметіль та бігають голодні вовки. 

Так, сьогоднішня ситуація складна, однак не безнадійна для нашого народу. Вірю, що Всевишній Аллаг дарував татарам Батьківщину, з усіма її багатствами, не для того, щоб качати нафту для оплати російських війн в Україні чи Сирії. Я ніколи не визнаю, що наша доля – бути гноєм на російському політичному полі. Я не бажаю цієї долі і башкирам, чувашам, марі, удмуртам, ерзі та мокші. 

Ми маємо право на свободу. Однак свобода не здобувається лише словами. Щоб розірвати порочне коло рабства, асиміляції та принижень потрібно готуватись до великих випробувань. Виторгувати свободу, вмовити господаря визнати наші національні та політичні права не вдасться. Шлях до свободи важкий і тернистий. Я знаю про що говорю. 

Закликаю усіх татар, усіх тих, у чиїх жилах ще пульсує кров праведних шахідів – захисників Казані: спопеляйте у своїх серцях рабство, осуджуйте усіляку лояльність до Москви, головне – мрійте про свободу і незалежність. Навчіть своїх дітей мріяти і не боятися. Нехай у наших серцях не залишиться страху перед ФСБ, СК і поліцією! Нехай єдиним нашим страхом буде страх перед Всевишнім Аллагом. Іншаалла, цей священний страх поведе нас до свободи і до незалежності нашої батьківщини – Татарстану! 

Рафіс Кашапов, співзасновник громадського руху «Вільний Ідель-Урал / Free Idel-Ural»