Як полюбити сусіда?

Кажуть, що важко віднадити дитину від привабливої ​​ідеї одними лише умовляннями. Поки не наб’є своїх власних ґуль, нізащо не повірить у помилковість «концепції»! Це я про прожект всетюркського об’єднання, що умовно називається в полеміках Великим Тураном. Мудрість, що підказується тюркськими філософами, підштовхує мене до терпимості у цьому питанні: краще дати опонентам можливість повністю висловитися та спробувати змоделювати побудову Турана детально й «на місцевості».

Ось особливо «на території», тобто географічно. Згадується російський письменник Ф. Достоєвський, який говорив, що «легко любити все людство, важко полюбити реального сусіда». Перефразувавши, можна сказати, що легко полюбити всіх тюрків разом, але полюбити одного окремого тюркського сусіда, особливо того, з ким у тебе тривалі територіальні тертя — значно складніше. Цілком імовірно, що в момент обговорення реальних меж розселення свого етносу один тюрок може заявити іншому цілком зрозумілі претензії… А раптом хтось із двох тюрків заявить, що не згоден будувати державу за принципом «спочатку з’їмо твоє, а потім ділитимемо наше спільне»?

Я вже з міркувань політкоректності не перераховуватиму територіальні суперечки між тюркськими народами. Але вони існують насправді. Усі етноси на землі можуть мати претензії до сусідів… Але запорука їхнього мирного дозволу аж ніяк не у створенні етнічної супердержави! Секрет нормального співіснування — у наявності розумних, взаємоприйнятних законів, що розмежовують права й обов’язки сторін. Тут одразу отримує фору проект Вільного Ідель-Уралу — будівництво держави корінних народів Поволжя за лекалами ЄС: вільний рух товарів, робочої сили, грошей, ідей у ​​межах Союзу. Чому таким об’єднанням не може стати спільнота народів Ідель-Уралу? Чому думка про вирішення сусідських економічних проблем шляхом консенсусу, шляхом обговорення і вироблення загальних правил і законів може програвати ідеї Великого Турана, що пахне імперіалізмом? Не зрозуміло!

В обговоренні проблеми часто стикаються два посили: «прийдуть турецькі танки, захистять і підтримають» і «хорошого імперіалізму не буває». Прихильники кожної із запропонованих концепцій мають свої доводи. На чий бік стати? Мені таки ближче друга — та, яка заперечує імперіалізм — надто політичний інструментарій поборників Великого Турана мене насторожує. Ну прийдуть турки, ну включать частину корінних народів Поволжя до свого складу, а що буде з тими, хто не згоден? Куди їх, у топку? Ідея Вільного Ідель-Уралу є привабливою саме тим, що пропонується вільний союз суверенних держав, а спосіб вирішення спірних питань — парламентська демократія… якось так, без танків.

А тим, хто відмовляє у довірі Ідель-Уралу, я б запропонував пройти невелику перевірку на практиці: спробувати вирішити в рамках концепції Всетюркського об’єднання низку земельних суперечок між тюркськими державами… Знову ж таки, не стану деталізувати, щоб не роздмухувати бурхливу полеміку… Ось узяти на вибір парочку суперечок , обговорити та запропонувати рішення. І щоб при цьому не виявилося, що за підсумками судження опоненти готові один одному в кращому разі бороди вирвати, а то й бігти по допомогу до російських «миротворців».

Звичайно, таку пропозицію можуть парирувати відсиланням до сталінської практики «дружби народів», коли за помахом мізинця диктатора перекроювалися території цілих республік і найлютіші вороги-сусіди по команді починали цілуватися й обійматися, славлячи при цьому мудрого Вождя Народів, але… Але сподіваюся, повторення такого досвіду мало хто захоче.