Бунтівники

Пам’ятаєте давню історію з парубком-патріотом, якого «діди»-старослужбовці після знущань побили так, що йому ампутували ноги? Потім виявилося, що він з дитинства мріяв служити в армії та захищати Батьківщину: займався спортом, загартовувався, вивчав статути й тактику під керівництвом батька. Коли хлопця комісували, то батько сказав, що другого сина, молодшого на 2 роки, він за будь-яку ціну рятуватиме від армійської служби, і що він, як батько, припустився великої помилки у вихованні свого сина й дуже про це шкодує. Коротше, батько збунтувався!

Зараз, моніторячи через VPN різні іноземні та російські сайти, часто зустрічаю сльозні відеолисти/вірнопідданічні чолобитні (називайте, як хочете) царю. Звертаються і родичі мобілізованих, і самі мобіки. За фактом – той самий російський бунт за Салтиковим-Щердріним, коли бунтують, стоячи на колінах. Стає смішно! Чого вони хочуть цим досягти? Скаржаться, що погано підготовлені й екіпіровані, що немає механізованої й артилерійської підтримки, що тупі командири женуть їх на забій? Так, так і є! А ви що, не знали, що так буде? Що, власне, так і має бути в країні, де вся влада незаконно зосереджена в руках однієї людини, яка спирається на спаяну групу силовиків, які теж утримують вищі посади в державі нелегітимно та протизаконно?

Продовжую моніторинг інтернету. На одних сайтах і Телеграм-каналах росіяни бадьористо всіх залякують і хваляться силою, а на інших – на колінах просять милості у царя. Як таке може бути поряд? Або вони сусідні сайти вибірково переглядають, або взагалі нічого не дивляться, не знають і не хочуть бачити і чути?

Думаю, програма з відключення Ютуба, що готується до впровадження, тільки посилить здеревіння мізків у глибинного народу, готового вбивати всіх, не згодних жити за російськими законами, але не розуміє, навіщо вмирати їм самим.

Доказом послужать інтерв’ю російських полонених. Вони послідовно-стереотипно розкладають по поличках усі претензії до начальства. Але коли доходить до висновків – проявляється повна нездатність їх узагальнити. Послухаєш – кричати хочеться: «А що ж ви, раніше не розуміли? Про що раніше думали?

Ну нічого, зате росіянам залишать Тік-Ток, наповнять його низькопробною пропагандою про іноагентів усередині країни й укросадистів, які відрізають геніталії російським військовополоненим. Як показують ті ж інтерв’ю з солдатами ЗС РФ, вони у це беззастережно вірять. Спроби крок за кроком підвести їх до логічно правильних висновків результатів не дають. Спрацьовує ефект старої грамплатівки, коли один раз зірваний хід голки знову і знову призводить до початку дефектного сходження з нормальної звукової борозенки.

– Навіщо ви напали на Україну?

– Ми не нападали, ми захищаємо Батьківщину!

– Але ж це інша, чужа країна!

– Ми захищаємо народ ДНР.

– А чому тоді були під Києвом, Черніговом, захопили Херсон?

– Щоб захопити всю Україну та звільнити братній народ від нацистів!

– Ви бачили тут хоч одного нациста?

– Ні, але нас спровокували американці. Ми українців любимо і нічого поганого не робимо. Ми лише хочемо знищити нацистів.

Чи здогадуєтеся, що з такою «російською логікою» жити спокійно можна, лише повністю відключивши мізки та включивши центральне російське ТБ як тло для розпивання горілки на кухні? Заливаєш у себе водяру склянками, а Скабєєва з Соловйовим мовлять тобі справжню «російську правду» та правила російського життя. А все разом складає цей «російський світ» – садистськи жорстокий і алогічний до абсурду.

Зрозуміло, що після такої «ядерної» обробки легко зайдуть відеоролики з «подвигами» пригожинців, поряд із їхніми прокльонами на адресу МО РФ, а також пропагандистське фуфло про радість українців від приходу окупантів, про жорстокість ЗСУ стосовно вагітних мусульманок, мирного населення та полонених росіян. Після півлітри можна в них повірити!

Дехто, опинившись на фронті, таки намагається зшивати всю цю пропагандистсько-психіатричну каламутню в одне ціле. А зібравши разом, жахається і намагається шукати індивідуальний вихід для збереження власного життя, зачепленого кривавим військовим кругообігом. Дехто намагається просто вижити! На територіях, підконтрольних ЗС РФ, регулярно проводяться заходи щодо вилову дезертирів різного штибу. Це можуть бути ті, хто відслужив контракт і, побачивши, що його все одно додому не відпустять, вирішує вибиратися сам. Є й «класичні» втікачі з фронту – вони не стають навколішки з чолобитними до царя, а просто «рвуть когті», будь-якими шляхами пробираючись у російські тили. Вже й не говоримо про тих, хто шукає обхідні шляхи служби без ризику смерті: у тилових частинах, у лікарні через поранення, на посадах, які не вимагають атакувати чи замерзати в окопах.

Картина строката виходить. З одного боку, у всіх у голові телелайно, а з іншого є «просителі на колінах», а є індивідуали, що відбилися, не згодні вмирати. Перша категорія, хоч і лає всіх, але сподівається на батюшку-царя – дізнається та все виправить. Друга ж, керована тваринним страхом, не вірить уже нікому, навіть Надьожі-царю. Тренд у бік першої чи другої групи переможе, невідомо. Зрозуміло лише те, що хочеться жити, а смерть ходить зовсім поруч. А цар, якби міг, уже давно дав би втішну і дієву відповідь. Але не дає – такого варіанту відповіді немає.

Може, варто обдумати це вже просто зараз? До нової хвилі мобілізації?