{"id":20865,"date":"2023-08-22T10:00:00","date_gmt":"2023-08-22T07:00:00","guid":{"rendered":"https:\/\/idel-ural.org\/?p=20865"},"modified":"2023-08-22T22:10:37","modified_gmt":"2023-08-22T19:10:37","slug":"shho-ya-skazhu-svoyim-dityam","status":"publish","type":"post","link":"https:\/\/idel-ural.org\/uk\/archives\/shho-ya-skazhu-svoyim-dityam\/","title":{"rendered":"\u0429\u043e \u044f \u0441\u043a\u0430\u0436\u0443 \u0441\u0432\u043e\u0457\u043c \u0434\u0456\u0442\u044f\u043c?"},"content":{"rendered":"
<\/p>\n\n\n\n
Сьогодні може здаватися дещо фантастичним, що настане день підбиття підсумків, коли кожен із громадян Росії запитає себе, як він наближав падіння тюрми народів.<\/p>\n\n\n\n
Хтось, наприклад, спробує сказати самому собі, що був людиною маленькою, що від нього нічого не залежало, зробити нічого не міг через щільну стіну заборон на будь-які прояви суспільної активності, а спроби прорватися крізь них жорстоко каралися владою.<\/p>\n\n\n\n\n\n\n\n
Нікуди не подінеться категорія наших співгромадян, які продовжать говорити не лише самим собі, а й усім оточуючим, що наша країна була в усьому права, а погано стало через любителів розгойдувати човен, які не бажають іти в одному строю. Через таких внутрішніх ворогів ми й опинилися у незавидному становищі. І не була Росія ніякою тюрмою народів. Усе було якщо не чудово, то просто добре. Хоча, звичайно, прокляті продажні олігархи заважали, вони, воріженьки, першими зрадниками й виявилися. Ось тільки чомусь увесь світ від нас відвернувся, а «союзники» у тяжкий момент «боротьби» вирішили стати не на наш, а на свій бік.<\/p>\n\n\n\n
І ми зазнали поразки. А втрати виявилися несподівано відчутними і важкими.<\/p>\n\n\n\n
Доводиться тепер якось пояснювати зниження життєвого рівня, обмеження споживання, а крім того — ганебне, програшне реноме своєї країни. Втрату її колишнього авторитету, загальна неповага у світовому людському співтоваристві. Як же це сталося? Колись гриміли на весь світ, були взірцем для наслідування та предметом заздрості. Матеріальній могутності нашої країни багато хто заздрив. А моральний авторитет великої країни з багатими ресурсами, потужною промисловістю та сильною армією намагалися особливо не критикувати. Усередині країни телевізор та офіційна пропаганда переконали населення у правильності обраного шляху. Всі, хто виступав проти, ізолювалися, голос їх був тихий і непомітний. Але невже саме вони, ці нечисленні протестанти, інакодумці, мали рацію? Вони казали, що країна йде неправильним шляхом, що настав час припинити війну, яку не варто було і починати, що потрібні справедливі вибори, що настав час покласти край всевладдю спецслужбистів, що національні республіки мають отримати свободу вибору своєї долі — чи то в «оновленій федерації», чи то в самостійній національній державі…<\/p>\n\n\n\n
«Тоді було важко в усьому розібратися», — скаже багато хто. Але відповідати на нудні запитання своїх дітей від такого твердження навряд чи буде легше. Існуючі заспокійливі варіанти (для зовнішнього вживання) не втішать тебе самого. Себе не обдуриш.<\/p>\n\n\n\n
Правда в тому, що навіяний президентом страх опинитися у становищі маленької «Московії» без сировинних і промислових придатків у вигляді національних квазіреспублік переконав багатьох. Ніхто не хотів втрати величі держави. Чи майже ніхто. Відчути себе переконаним було простіше, спокійніше. Ось усі й погоджувалися.<\/p>\n\n\n\n
Тепер за вікном видно свідчення втрати «величі» — переважно матеріальні. Оновленів, але «вкороченій» країні допомагають із вибором шляху, з перетвореннями, які обіцяють у майбутньому привести її до справжньої демократії, до дотримання конституційних прав. Планується, що ми всі в нашій новій країні зможемо жити за загальнолюдськими правилами, будувати нормальну економіку, яка не спирається лише на торгівлю ресурсами та зброєю, роль пропаганди буде зменшена, а війна назавжди перестане бути способом вирішення внутрішніх і зовнішніх проблем.<\/p>\n\n\n\n
Можливо, нам це вдасться жити нормальним життям. Але є одна неприємна умова, й обійти її ніяк не вийде. Потрібно визнати, що раніше ми йшли не тим шляхом. <\/p><\/blockquote>\n\n\n\n
Невірним. Без цього, без масового розуміння, чому ми програли, у чому неправильним був наш колишній вибір, іти вперед не вийде. Потрібна велика група людей, які визнали наші спільні помилки і здатні будувати нове суспільство… дуже велика…<\/p>\n\n\n\n
Чесно відповідати на болючі питання дуже важко, але будувати щось нове, не усвідомивши прорахунків і невірних рішень, узагалі неможливо. Відповіді все-таки давати доведеться. І дітям із онуками, і самому собі.<\/p>\n\n\n\n
«Що я зробив для наближення розвалу тюрми народів? Де було моє місце в подіях? Як я допомагав пробитися паросткам нового життя? Що я зробив учора для щастя своїх дітей та онуків сьогодні?»<\/p>\n\n\n\n
<\/p>\n