{"id":16022,"date":"2023-01-10T15:00:00","date_gmt":"2023-01-10T13:00:00","guid":{"rendered":"https:\/\/idel-ural.org\/?p=16022"},"modified":"2023-01-10T20:52:34","modified_gmt":"2023-01-10T18:52:34","slug":"literatory-kolonizatory-2","status":"publish","type":"post","link":"https:\/\/idel-ural.org\/uk\/archives\/literatory-kolonizatory-2\/","title":{"rendered":"\u041b\u0456\u0442\u0435\u0440\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438-\u043a\u043e\u043b\u043e\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438"},"content":{"rendered":"

Нас учили знати літературу московитів краще за літературу свого народу. Точніше, для імперії було би краще, щоб наших національних літератур не було зовсім. Чого ж саме нас навчали?<\/p>\n\n\n\n

Боятися та поважати колонізаторів. Тільки цього.<\/p>\n\n\n\n

Цитата:<\/p>\n\n\n\n\n\n\n\n

«— І все пішки?<\/p>\n\n\n\n

— А то як же-с, там же не проїжджа дорога, зустріти нема кого, а зустрінеш, так не зрадієш, кого здобудеш. Мені на четвертий день чувашин показався, один п’ять коней жене, каже: «Сідай верхи».<\/p>\n\n\n\n

Я побоявся і не поїхав.<\/p>\n\n\n\n

— Чого ж ви боялися його?<\/p>\n\n\n\n

— Та так… він якось мені непевним здався, а до того ж не можна було й розібрати, якої він релігії, а без цього на степу страшно. А він, безклепкий, кричить:<\/p>\n\n\n\n

«Сідай, — кричить, — веселіше, двоє їхатимемо».<\/p>\n\n\n\n

Я говорю:<\/p>\n\n\n\n

«А хто ти: може, у тебе Бога нема?»<\/p>\n\n\n\n

“Як, — каже, — нема: це у татарина бока немає, він кобилу їсть, а в мене є бок”.<\/p>\n\n\n\n

“Хто ж, — кажу, — твій бог?”<\/p>\n\n\n\n

«А в мене, — каже, — все бок: і сонце бок, і місяць бок, і зірки бок… усе бок. Як у мене немає бок?<\/p>\n\n\n\n

«Все!.. гм… все, мовляв, у тебе бог, а Ісус Христос, — кажу, — тобі не Бог?».<\/p>\n\n\n\n

«Ні, — каже, — і він бок, і Богородиця бок, і Ніколач бок…»<\/p>\n\n\n\n

“Який, — кажу, — Ніколач?”<\/p>\n\n\n\n

«А що один на зиму, один на літо живе».<\/p>\n\n\n\n

Я його похвалив, що він поважає російського Миколу Чудотворця.<\/p>\n\n\n\n

«ЗАВЖДИ, — кажу, — ЙОГО ШАНУЙ, ТОМУ ЩО ВІН РОСІЯНИН», — і вже зовсім було його віру схвалив і зовсім з ним їхати хотів, а він, дякую, розговорився і вибовкав.<\/p>\n\n\n\n

«Як же, — каже, — я Ніколача шаную: я йому на зиму нехай хоч не кланяюся, а на літо йому двогривенний даю, щоб він мені гарненько берег корівок, так! Та ще на нього одного не сподіваюся, то Кереметі бичка жертвую».<\/p>\n\n\n\n

Я й розсердився.<\/p>\n\n\n\n

«Як же, — кажу, — ти смієш на Миколу Чудотворця не сподіватися й йому, РОСІЯНИНУ, ЛИШЕ ДВОГРИВЕНИЙ, А СВОЇЙ МОРДІВСЬКІЙ КЕРЕМЕТІ ПОГАНІЙ ЦІЛОГО БИЧКА! Пішов геть, — кажу, — не хочу я з тобою… я з тобою не поїду, якщо ти так Миколу Чудотворця не шануєш».<\/p>\n\n\n\n

І не поїхав: попкрокував на повну силу, не встиг схаменутися, дивлюся, надвечір третього дня вода завидніла і люди».<\/p>\n\n\n\n

Н. С. Лєсков, «Зачарований мандрівник».<\/p>\n\n\n\n

Такі ж чи схожі «випади» у бік різних народів імперії є практично в усіх її російських літераторів — і ви можете у цьому переконатися.<\/p>\n\n\n\n

<\/p>\n