Категорія: Новини

Автор замітки на Телеграм-каналі «Вільний Ідель-Урал» повідомляє, що в Удмуртії більше не відзначатимуть річницю іжкарсько-воткінського повстання (у радянській історіографії також відоме як Іжевсько-Воткінський антирадянський заколот).

Понад сто років тому Червоний терор і людиноненависницька програма більшовиків підштовхнули до повстання понад 1 млн осіб на території Удмуртії та сусідніх районів. Активний повстанський рух став однією з причин появи Удмуртської республіки — більшовики змушені були піти на поступки населенню для зниження протестних настроїв. І ось сьогодні ми дізнаємося про рішення влади викреслити з пам’яті удмуртів цю визначну подію. Трохи пізніше вони скажуть, що повстання взагалі не було ніякого, це все вигадка західної пропаганди. А потім і зовсім почнуть садити за якусь згадку про це», – пише автор замітки.

День, якого у РФ немає. З Кремля нам розповідають про те, як треба деколонізувати інші країни, але РФ у жодному разі не чіпати — адже «тут усі живуть за згодою та добровільно». А якщо ні і хтось не згоден — ми вб’ємо, посадимо, зламаємо.

Мобілізований артист Сибайської філармонії Ільнар Хатмуллін загинув на війні, але мати навіть жодного разу не намагалася не відпустити сина на війну — нічого не зробила, щоби його повернути. Ходила плести маскувальні сітки і збирала йому на екіпірування, а коли загинув — почала писати віршики.

Елен Каррер д’Анку була першою жінкою, яка очолила 1999 року Французьку академію, засновану ще кардиналом Рішельє у XVII столітті.

Елен вивчала татар і Татарстан, а також була однією з перших, хто передбачив швидкий розвал СРСР: у 1978 році вона розписала це у науковій праці «Зруйнована імперія» (“L’Empire éclaté”). Батько Елен був грузинським композитором, а мати з центральної частини Росії мала німецьке коріння.

Соліст та автор пісень гурту «Порнофільми» Володя Котляров говорить про те, що російська мова була насаджена силою, що всі регіони різні і насамкінець робить висновок, що Росія впаде.

Добре, коли необхідність боротьби розуміють люди масової культури.

Ідея по-справжньому оволодіває населенням тоді, коли вона стає воістину масовою.

Сьогодні — Міжнародний день пам’яті жертв Великого терору.

Жертвами Великого терору були всі — і ті, хто сидів, і ті, хто чекав, коли за ним прийдуть. А прийти могли за кожним. Це стає зрозумілим після погляду на долі членів сімей тодішніх керівників країни — адже репресовані були й серед них. І, зрозуміло, нічого в той період хорошого не було, просто дехто вважав за краще піти у «внутрішню еміграцію» — сховатися в черепашці і кричати звідти: «Все добре, я радий, я всім задоволений!»

Моя татарська бабуся розповідала, що в їхній багатодітній родині її старший брат налаштований був патріотично, перед війною відвідував авіагурток, хотів стати льотчиком, мріяв вступити до військового училища. На стіні в їхньому домі висів плакат із портретами видатних радянських воєначальників. Так от, коли когось із них репресували й оголошували ворогом народу та чиїмось шпигуном, його портрет акуратно вирізали, щоб уникнути звинувачень у прославленні ворогів. «До початку війни, — сміялася бабуся, — брат на плакаті мав одні дірки!»

Будь-яку подібну дату Росія завжди намагається використати так, аби плюнути в обличчя всім жертвам і їхнім нащадкам, висміяти свої злочини і натякнути, що вона радісно чинитиме нові.

Не виняток і цього разу: «Росія 1» нахабно розпитувала у дипломатів, які приїхали вшанувати пам’ять жертв, чи знають вони «про розстріл мирних жителів Донбасу». Розстріли, які сама Росія й організовувала і продовжує організовувати, видаючи свій тероризм за чужий, свої злочини за чужі. Навіть цього дня було обстріляно міста Донбасу, за російською традицією.

Наразі активно пишуть лише про тих, хто загинув за останні півтора року, називаючи ці цифри загальними втратами у війні. Але загальні втрати варто рахувати за весь час війни. Тоді, як і зараз, гинули не лише контрактники, а й строковики.

По суті вже гинуть підрослі діти тих, хто загинув тоді. Батьки самі обрали для дітей таку долю — імперія понад усе. Імперія, у якій корінним народам немає місця.

Зі статті кандидата політичних наук, політичного оглядача Олександра Желеніна в журналі Republic.

За період із 2002 по 2020 роки чисельність ⁠найбільшого не російського народу Росії ⁠— татар (в цьому випадку йдеться тільки про татар Прикам’я і Середньої ⁠Волги) ⁠скоротилася більш ніж на 840 тисяч ⁠людина з 5,6 млн 2002 року до 4,7 млн 2020 чи більше, ніж 15%.

Кількість тих, хто володіє удмуртською, за останні 20 років скоротилася на 45%. Удмуртського володіють лише 0,5% дітей до 9 років.

Чекав і сподівався, коли зможе масово відправляти власне населення вмирати за його напхані кишені. Ще у 2014 році він за дорученням царя їздив на Донбас (як секретар Громадської палати), чим одним із перших показав, що ніякого громадянського конфлікту там немає і не було. 

Ніхто тут нічого не бомбив, але недаремно місцеві написали «Маріуполь» — виглядає як після війни.

Імперські орки з «Провінцивілю» дуже обурюються, що міст простоює і занепадає.

— Ніколаєв, де гроші? — кажуть вони.

Тому технологія, яку пророкували як перспективну для використання в умовах можливого відключення рунета від глобального інтернету, стає недоступною. Крім того, ці станції можна легко пеленгувати, а за самим власником Starlink Ілоном Маском неодноразово помічені проросійські погляди, тому він може співпрацювати з РФ для надання даних про всіх користувачів системи. Він навіть відключав свої установки просто під час боїв за Херсон, аби мати можливість впливати на результат бою і надати перевагу РФ.

Пише з гордістю, що їх тримали під Бахмутом 5 місяців — поки від них мало що залишилося. Таке ось «своїх не кидаємо».

За кілька днів або тижнів до завдання удару розвідується місцевість, куди буде атака, і з’ясовується, що там розташовано і наскільки ефективним буде цей удар. Потім потрібно почекати, поки супротивник завдасть десь свого удару чи придумати завдання такого удару. Причина не важлива — важливо заявити, що така причина є.

Потім запустити ракети. Хоч би скільки їх було, щонайменше половина чи навіть більша частина мають влучити по цивільних, а якийсь відсоток ракет — у військовий об’єкт. Ну і потім зробити заяву: ми били по військовому об’єкту, а вони, сволота, наші ракети збивали і таке вийшло. Якби не збивали, то все було б гаразд.

Так виходить, що є на руках одразу три козирі: