Право бути почутими

Чому інавгурація нового Інязора ерзянського народу є важливою подією для України. За даними ООН, у світі 370 мільйонів осіб у більш ніж 70 країнах належать до корінних народів. Багато з них перебувають на межі зникнення.

Корінний народ — нащадки людей, які споконвічно перебували на певній географічній території, були частиною населення країни в період становлення нової держави.

Згідно з результатами перепису населення 2010 року, на території Росії проживають близько 194 народи і народності. До їхнього числа входять і ерзяни — угро-фінський народ, який історично мешкає в басейні річок Мокша і Сура. Загальна чисельність народу становить близько півмільйона. Більша частина — 250 тис. — розселена на території Мордовії, але громади представників ерзянського народу можна зустріти по всьому світу, зокрема й в Україні.

Отже, цьогоріч 13 липня відбулося традиційне ерзянське свято Раськень Озкс (перекладається як народне моління) — головна подія року для цього народу. Напередодні моління, щоби обговорити проблеми народу, збирається рада старійшин. На цьому зібранні обирається головний старійшина — Інязор, який представляє міжнародні інтереси народу ерзя. Цього року цей відповідальний пост довірено голові товариства ерзян України, Сиресю БОЛЯЄНЮ (Олександру БОЛЬКІНУ), його кандидатуру підтримали 12 із 18 старійшин. Це перший випадок у новітній історії ерзянського національного руху, коли ерзя обрали на посаду Інязора особу, яка перебуває за межами Російської Федерації.

Такий вибір був спричинений непомірними утисками прав і свобод, русифікацією та асиміляцією корінних народів на території Мордовії, що їх чинить Росія. Ось як це коментує попередній Інязор ерзянського народу Кшумансе ПЕРГУШ (Георгій МУЗУРАЄВ) під час нещодавньої інавгурації 12 вересня в інформаційному центрі Музею Майдану: «Маю за честь говорити тут рідною мовою, яку в ці часи знищують на території РФ. Сьогодні ерзянська мова не вивчається, народ втрачає свою ідентичність, перестаючи знати мову. Саме тому на новому молінні рада старійшин ухвалила таке рішення: ми, не змовляючись, поглянули в бік України, де багато років працює товариство «Ерзянське слово», головою якого є Боляєнь. Я знаю 15 законів, згідно з якими мають збігатися інтереси російського та корінних народів, проте всі вони, на жаль, на користь Росії. Дякую Україні за допомогу ерзянам, дякую за те, що простягнули нашому народові руку».

Те, що справді вражає в церемонії інавгурації — з якою пошаною відбувається передача влади, наскільки щиро й турботливо старійшини говорять про спільну мету — збереження мови та культури рідного народу. Це те, чого насправді не вистачає представникам багатьох країн світу.

Під час своєї інавгураційної промови новий Інязор звернув увагу на кричущі проблеми корінних народів Росії і зазначив шляхи їхнього розв’язання:

«Дякую вам за інтерес, виявлений до мого народу, усвідомлення його права вільно жити і розвиватися на своїй землі. Я нерідко чую такі слова: чому не видно вашої боротьби в Росії, де спротив фінно-угорських народів русифікації та асиміляції? Чи ваша боротьба — самі лише заяви? Я можу довго розповідати про наші акції протесту, пікети, звернення до міжнародних організацій, нашу боротьбу, однак, щоб не забирати вашого часу, згадаю лише один випадок. 10 вересня наш соратник, видатний вчений Альберт Разін вчинив акт самоспалення під будівлею парламенту Удмуртської республіки. У такий спосіб Альберт намагався привернути увагу міжнародної спільноти до знищення Удмуртської культури. У схожому становищі знаходиться і мій народ, ерзя. Гадаю, самоспалення Альберта Разіна, відомого борця за збереження удмуртської мови, є відповіддю на запитання: чи борються наші народи за свою ідентичність.

Російська влада активно насаджує думку, що ерзя самі винуваті в тому, що ерзянська народна культура втрачає себе. Це неправда. Якщо РФ — це держава не лише для російської нації, а й для інших народів, влада зобов’язана створювати умови для розвитку наших культур, а не їхнього зникнення. Так, за часів глобалізації бездержавним народам важче зберегти свою ідентичність, але подивіться на те, які умови для бездержавних народів створені по всьому світу: у Великобританії уряд турбується про громади, чисельність яких становить 100—200 людей. Тоді як у Російській Федерації ставлять під сумнів збереження мов, якими розмовляють мільйони. Яскравим прикладом того, як має бути, є кельтська мова: на острові Мен існує спеціальна школа, де всі предмети викладаються кельтською, а держава створює систему заохочення тих учнів, які обирають саме цю мову для навчання. Моя мета — домогтися права вивчати ерзянську мову від садочку до університету. Я звернуся до влади Федерації з вимогою відкрити ерзянську гімназію у столиці Мордовії, Саранську. Адже російська мова не може використовуватися замість ерзянської, як це зараз відбувається».

Захід відвідали також українські політики, зокрема й спікер Верховної Ради України VIII скликання Андрій ПАРУБІЙ, який зазначив, що: «Україна добре знає і розуміє біль ерзянського народу. Ми воювали і століттями обстоювали нашу ідентичність, право на свою мову, на свою незалежність. Ми знаємо, яких зусиль доводилося докласти нам, щоб подолати цю імперію, яка здавалася незнищенною. І тут, за цими вікнами стояв Майдан, який найперше захищав нашу ідентичність, незалежність. Що важливо, поруч з нами стояли наші побратими із багатьох країн. Бо кожен, хто усвідомлює важливість самобутності й ідентичності, знає: дуже важко втриматися проти Російської імперії, і недарма гаслом наших попередників було: «Свобода народу — свобода людині»! На жаль, у світі намагаються обминати цю тему і говорити про російський інтерес у Сирії, Україні, Афганістані, а не про інтереси корінних народів на території Росії. У такій боротьбі має бути побратим, який знаходиться поруч, і українці можуть стати ним. Настане день, коли ця імперія зла впаде і вільні народи будуть розвиватися так, як вони волітимуть. Я впевнений, це лише питання часу».

З ініціативи голови комітету Верховної Ради в закордонних справах VIII скликання Ганни ГОПКО було ухвалено звернення до ООН щодо порушення прав корінних народів у РФ та окупованих нею територіях України. Про важливість такого рішення політик говорила під час привітання нового Інязора з посадою: «Дуже чутливою для мене є сьогодні ця мить, адже ми з вами перебуваємо в Києві — колисці європейської цивілізації, де відбувається інавгурація Інязора ерзянського народу. Символічно, що Україна, яка щодня віддає життя своїх воїнів і захищає Європу від російського агресора, стала центром допомоги тим народам, які борються за свої права, громадянські свободи, мову. У ХХІ столітті особливою місією України, на мою думку, є самій здобувши свободу, допомогти у визволенні корінних народів. Я сподіваюся, що комітет закордонних справ Верховної Ради вже ІХ скликання продовжить цю суб’єктну політику й надалі робитиме заклики, зокрема, до ЄС. Бо коли Емануель Макрон говорить про європеїзацію Росії чи велику Європу до Владивостока і коли чомусь тільки спікер парламенту Естонії відзначив хвилиною мовчання акт самоспалення, який стався в Удмуртії, — якось важко говорити про європейський гуманізм світових лідерів. Нова Рада ІХ скликання має вести наступальну, а не прохальну політику. Ми — контриб’ютори європейської безпеки, націлені на те, щоб допомогти тим народам, які страждають від путінського режиму, і я переконана, що й на території Росії у нас багато однодумців!»

Присутня на інавгурації народний депутат, секретар комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Соломія БОБРОВСЬКА наголосила на своїй підтримці ерзянському народу: «Тішуся, що сьогодні Україна є землею, яка приймає, визнає і, по можливості, підтримує корінні народи. Кому, як не нам, українцям, зрозуміло, коли тебе щоденно винищують з історії… Маю надію, що ви вирветеся із тюрми народів світу, Російської Федерації. Адже дуже важливо, щоб Україна ніколи не відмовлялася від тих, хто знайшов у нас свій прихисток».

Ескандер БАРІЄВ, член меджлісу кримськотатарського народу, також висловив свою думку щодо значення інавгурації: «Ця подія важлива не тільки для народу ерзя, а й для всього нашого регіону, і те, що вона проходить у Києві, — дуже символічно. Тому що Україна 2014 року приєдналася до підписання угоди ООН про права корінних народів, визнала їх існування на своїй території, зокрема й кримських татар. Сьогодні, коли в ООН окремо розглядається питання захисту корінних народів певного регіону, а саме Східної Європи, РФ, Центральної Азії і Закавказзя, — Київ може стати центром захисту їхніх прав. Пригадую, коли 1978 року Муса Мамут спалив себе, щоб мати змогу жити в Криму. Про такі аналогії потрібно знати і говорити. Бо через кілька десятків років кримськотатарський народ зміг повернутися додому. Сьогодні наша Батьківщина знов окупована РФ. Тому, продовжуючи боротьбу, ми зможемо домогтися того, щоб наші корінні народи могли жити і розвиватися».

Хтось може сказати, для чого Україні перейматися проблемами корінних народів, переважна частина яких перебуває на території інших країн, тим паче — держави-агресора? Однак висловлення підтримки корінним народам на міжнародному рівні, співпраця з ООН, визнання їхньої русифікації та асиміляції — ще один шлях боротьби з Росією, дипломатичний. Зосереджуючи увагу світової спільноти на неправомірних діях Російської Федерації, ми не лише маємо змогу реально допомогти утисненому населенню, а й мати додаткові докази нехтування цією державою міжнародних стандартів співіснування. Імперські амбіції РФ нікуди не зникли.

Аліса Поліщук, газета “День” – №168, (2019)