Помер засновник лютеранської церкви Ерзянь Мастор

27 лютого, на 63 році життя, помер відомий ерзянський діяч Андрєй Альошкін. Хоча російські видання рясніють заголовками «Помер автор державного прапору Республіки Мордовія», – серед ерзян він відомий не лише цим доробком.

Живопис Андрєя Альошкіна апелює до ерзянських традицій і вірувань, його роботи сповнені містицизму. Наприкінці 1980-х Альошкін, який вже здобув славу талановитого ерзянського етнофутуриста, переїхав до Ленінграду. Тут він створив серію картин, у яких намагався розкрити сутність древніх вірувань народів ерзя та мокша. Його роботи помітив лютеранський пастор Арво Сурво – лідер релігійного відродження інгерманландських фінів. Сурво навертає Альошкіна у лютеранство.

Після повернення з Ленінграду до Саранська Андрєй здобуває всенародне визнання. Його обирають головою Спілки художників Мордовії, він стає одним із лідерів Товариства вивчення фіно-угорської культури. Відомий художник переконує кількох представників саранської інтелігенції у тому, що майбутнє християнства у Мордовії пов’язано з лютеранством. У 1991 р. формується громада «Мордовської християнської церкви у викладі доктора Мартіна Лютера». Активісти домагаються виділення земельної ділянки для будівництва храму, Арво Сурво відправляє перші богослужіння, а лютерани Фінляндії обіцяють фінансову допомогу. Першим кліриком нової церкви стає брат художника Алєксєй. Однак невдовзі після реєстрації перед новою церквою постають численні виклики: РПЦ розгортає агресивну інформаційну кампанію проти «фіно-угорського сектантства», а невдовзі і фіни, обурені самодіяльністю ерзян та мокшан, припиняють надавати підтримку. Причиною конфлікту із фінами став принципово різний підхід як до життя церкви, так і до таїнств, що у ній звершувались. Брати Альошкіни відкидали підходи секуляризованого, формального лютеранства. Вони намагались з одного боку сакралізувати життя нової церкви, а з іншого – наблизитись до людей, поєднуючи у служінні як елементи православ’я (зокрема шанування ікон), так і народні звичаї (ерзянський та мокшанський національний одяг, співи тощо).

Останні десятиліття свого життя Альошкін зосередився на творчій та викладацькій праці. Він тримався осторонь ерзянського національного руху, відійшовши від справ церковного будівництва. Водночас, роль Андрєя Альошкіна у пробудженні національної свідомості ерзян (а подекуди і мокшан) важко приховати за пафосними офіційними некрологами. Небіжчик не просто «створив прапор»… на початку 1990-х він вдарив у дзвін, відлуння якого досі кличе ерзянських лютеран на молитву до церкви «Вєльмєма».